мерзлий

МЕ́РЗЛИЙ, а, е.

1. Затверділий від морозу; замерзлий.

Крупа порошила й торохтіла об мерзлу землю (Н.-Лев., IV, 1956, 262);

Наближаючись до підвалу,Черниш наздогнав двох дівчат. Одна з них несла шмат мерзлої конини (Гончар, III, 1959, 268);

// у знач. ім. ме́рзле, лого, с. Що-небудь затверділе від морозу.

— Яка руда? — спитав кир Єлисей.. — Руда хороша, та важко копати мерзле, — загули посполиті (Тулуб, Людолови, II, 1957, 314);

// Укритий льодом; обледенілий.

Коні через мерзлий сніг Санки мчать (Бор., Тв., 1957, 67);

Гірш і гірш моя недуга, Менш і менш стає тепла… За віконцем мерзлим хуга Скаженіти почала (Граб., І, 1959, 601);

В мерзлих деревах шелестів сніг, схожий на крупу (Панч, II, 1956, 228);

// Зіпсований морозом (про овочі, фрукти).

Тепловій обробці за зоотехнічними вимогами для великої рогатої худоби піддають грубі корми, кукурудзу (качани і зерно), а також мерзлі коренебульбоплоди і жом (Хлібороб Укр., 9, 1964, 23).

2. Який загинув або дуже застигнув від морозу; замерзлий.

На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого сина (Мирний, IV, 1955, 306);

Він [Сєдов] умирав, простягши мерзлі руки вперед, до полюса, вдивляючись в пургу (Нагн., Вибр., 1950, 61);

Я піду крізь бурю сніговую, Мерзлі квіти в лузі відігрію (Забашта, Вибр., 1958, 154);

// у знач. ім. ме́рзлий, лого, ч.; ме́рзла, лої, ж. Людина, що загинула від морозу.

Волосні стояли і понуро дивилися на мерзлу. Найпильніше старичок, — він наче бачив де таке обличчя і тепер пізнавав (Мирний, III, 1954, 409).

◊ Заману́лося (захоті́лося і т. ін.) у петрі́вку ме́рзлого кому — хтось бажає неможливого.

— Не знати що оце заманулось тій князівні, неначе в петрівку мерзлого! (Н.-Лев., III, 1956, 299).