милосердний

МИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який виявляє милосердя; схильний, готовий до добрих учинків.

Виладновували [циганки] увечері з гарби таку силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби всі вони дістались їм з доброї волі милосердних людей (Коцюб., І, 1955, 371);

— Я, пані, чоловік милосердний і до скотини, і до людини, — казав далі половинщик (Барв., Опов.., 1902, 335);

— Релігія вчить нас бути милосердними й не проливати кров. — Вам показували табори знищення? Ви бачили, що фашисти розтоптали заповіді бога, якому поклоняються (Загреб., Європа 45, 1959, 241);

// Уживається як постійний епітет до слів "господь", "бог".

Може дасть господь милосердний ще одпочину, та на старість попробую писать прозу (Шевч., VI, 1957, 131);

// Який свідчить про добре, співчутливе ставлення (про погляд, вираз обличчя тощо).

І що ж таки я направду? Удержанка [утриманка] і більше нічого!.. Тепер я зрозуміла милосердні погляди, таємні зітхання та похитування головою моїх сусідок (Фр., III, 1950, 110);

Обличчя в селян — догідливі, у начальства — милосердне (Стельмах, II, 1962, 216);

// Викликаний, зумовлений милосердям.

Милосердний вчинок.

Го́споди (бо́же) [мій] милосе́рдний!, заст. — уживається як вигук, що виражає сильні переживання.

— За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мій милосердний! Може, вони знають… Може, вони догадались… (Шевч., І, 1963, 317);

Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Вовчок, І, 1955, 34);

Милосе́рдна сестра́, заст. — те саме, що Сестра́ милосе́рдя ( див. милосе́рдя).

І віднесли в шпиталь зомлілую дівчину. І прийняли її там сестри милосердні (Л. Укр., І, 1951, 116);

Шовкун так тихо, обережно вклав огрядного бійця, що той.. навіть подякував. — Вам би милосердною сестрою бути, — кволо промовив він Шовкунові (Гончар, III, 1959, 213).