1. Словник української мови в 11 томах

миркнути

МИ́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка, розм. Однокр. до ми́ркати 1.

Як уже він її розважав, як умовляв! А вона знай плете свого вінка і словечка йому не миркне (Вовчок, І, 1955, 93);

[Недоросток:] Я її привчу-таки говорити до чоловіка. А то що вона за жінка? Миркне слово-двоє та й мовчить (Вас., III, 1960, 98);

— Зробиш, що сказано, і доповіси. — Слухаюсь, — миркнув телефоніст (Гончар, III, 1959, 304).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. миркнути — ми́ркнути дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. миркнути — -ну, -неш, док., перех. і без додатка, розм. Однокр. до миркати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. миркнути — МИ́РКНУТИ, ну, неш, док., що і без дод., розм. Однокр. до ми́ркати 1. Як уже він її розважав, як умовляв! А вона знай плете свого вінка і словечка йому не миркне (Марко Вовчок); [Недоросток:] Я її привчу-таки говорити до чоловіка. А то що вона за жінка?... Словник української мови у 20 томах
  4. миркнути — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. миркнути — Миркати, -каю, -єш сов. в. миркнути, -ну, -неш, гл. 1) Говорить невнятно, бормотать, пробормотать. Миркав, миркав коло його голова з писарем, та бачать, що ні в чім до його присікатись, так і одпустив. Кв. II. 17. Словник української мови Грінченка