митник
МИ́ТНИК, а, ч. Службовець, який збирає мито.
Заробляли не тільки воєводи, митники, крамарі й міняйли, але й човнярі, шинкарі й усі, хто давав подорожнім притулок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166);
З торгових податків особливо слід відзначити мито, яке збиралось на користь князя за провіз товарів. Для цього, згідно з "Руською Правдою", існували спеціальні урядовці-митники (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 480).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- митник — ми́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- митник — -а, ч. Службовець, який збирає мито. Великий тлумачний словник сучасної мови
- митник — МИ́ТНИК, а, ч. Службовець, який збирає мито. Заробляли не тільки воєводи, митники, крамарі й міняйли, але й човнярі, шинкарі й усі, хто давав подорожнім притулок (З. Словник української мови у 20 томах
- митник — Ми́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- митник — Митник, -ка м. Мытарь; сборщикъ пошлины, таможенный сборщикъ. Вх. Лем. 435. Посідало з Ісусом багато митників. Єв. Мр. II. 15. Словник української мови Грінченка