могорич

МОГОРИ́Ч, у, ч., розм.

1. Частування з приводу успішного завершення якої-небудь справи.

Могорич — любовна річ (Номис, 1864, № 14063);

— Ти думаєш, ми не знаємо, скільки відер горілки ти дав на могорич голові, писареві та його рідні (Н.-Лев., II, 1956, 260);

// Те, що п’ють при такому частуванні.

На столі стояла горілка: декотрі бурлаки пили могорич і частували бурлачок (Н.-Лев., II, 1956, 201);

Випили могорич. Олександра вступила у Петрову хату, котра відтоді мала бути й її хатою (Коцюб., І, 1955, 67);

У закутку базарного майдану.. Любили.. Статечні люди пить могоричі (Рильський, III, 1961, 171);

[Мордохай:] Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! (К.-Карий, І, 1960, 157).

◊ Запива́ти (запи́ти) могори́ч див. запива́ти.

2. перен. Плата за послугу, допомогу і т. ін.

— Швиденько збігай, Кузьмо, і до Карпця, і до Підіпригори. Скажи, нехай зараз же до мене приходять. А тобі за. дорогу — мій могорич (Стельмах, II, 1962, 94);

Чого мій татко не робив! Писав "прошенія" селянам за могорич… Він все умів (Сос., II, 1958, 365).