морочити
МОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм.
1. Завдавати клопоту (у 2 знач.).
Вже старші онуки виросли й повиходили заміж, а Онися все живе, неначе за неї й смерть забула, та все морочить і своїх, і чужих, та вередує ( [.-Лев., III, 1956, 211);
— Не лайтесь, бабусю, що я вас морочу! (С. Ол., Вибр., 1959, 155);
// перен., рідко. Турбувати, хвилювати.
На ранок Христя не знає, де ходить, що робить. Почування чогось лихого і разом доброго її душу морочить (Мирний, III, 1954, 221);
Це питання вже кілька день морочить її, не дає спокою (Коцюб., І, 1955, 278).
2. Уводити в оману; дурити.
[Михайло:] Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Котл., II, 1953, 73);
А що, як то тілько [тільки] одно марево, що так часто морочить чоловіка в безмірних пісках безводного степу? (Мирний, IV, 1955, 313);
[Боженко:] Та ти все знаєш..! Чого ж ти мене морочиш? (Довж., І, 1958, 145).
♦ Го́лову моро́чити:
а) (собі) займатися чим-небудь клопітливим, думати над чимось складним.
Кілька днів Бистрик морочив голову і не був упевнений: здійснив задум чи ні? Затаївши подих, увімкнув струм (Чорн., Красиві люди, 1961, 75);
б) (кому) завдавати комусь клопоту, турбот.
Вона крадькома приводила лікаря, який давав мені щось снотворне, щоб я спав і не морочив голови нікому (Ю. Янов., II, 1954, 77);
в) (кому) збивати когось із пантелику; дурити.
— Не морочте мені, Хомо, голови — кажіть зараз: буде фабрика? (Коцюб., II, 1955,17).
Значення в інших словниках
- морочити — моро́чити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- морочити — (завдавати клопоту) турбувати, хвилювати; (забивати баки) задурювати, дурити, туманити, заморочувати. Словник синонімів Караванського
- морочити — див. обманювати Словник синонімів Вусика
- морочити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. 1》 Завдавати клопоту (у 2 знач.). || перен., рідко. Турбувати, хвилювати. 2》 Уводити в оману; дурити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- морочити — МОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, що, розм. 1. Завдавати клопоту (у 2 знач.). Ще довго лікар морочив хлопця: стукав молоточком по колінах, по п'ятах, змушував витягувати руки, заплющувати очі й висолоплювати язика (С. Словник української мови у 20 томах
- морочити — моро́чити го́лову. 1. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з’ясувати, зрозуміти щось. Фразеологічний словник української мови
- морочити — ОБМАНУ́ТИ (словами, вчинками або діями створити враження, думку про когось, щось, які не відповідають тому, що є насправді), ОБДУРИ́ТИ (ОДУРИ́ТИ), ОШУКА́ТИ розм., ПІДДУРИ́ТИ розм., ОБМАНИ́ТИ розм., ПІДМАНУ́ТИ розм., ПІДМАНИ́ТИ розм., НАДУРИ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- морочити — Морочити, -чу, -чиш гл. 1) Одурять, лишать сознанія. Марево, паноче, увесь світ мороче. Ном. № 3059. 2) Забивать голову, надоѣдать приставаніями. Не мороч мені голови, бо вже й так обертом ходе. Подольск. г. Словник української мови Грінченка