морочити

МОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, що, розм.

1. Завдавати клопоту (у 2 знач.).

Ще довго лікар морочив хлопця: стукав молоточком по колінах, по п'ятах, змушував витягувати руки, заплющувати очі й висолоплювати язика (С. Добровольський);

– Не лайтесь, бабусю, що я вас морочу! (С. Олійник);

// перен., рідко. Турбувати, хвилювати.

На ранок Христя не знає, де ходить, що робить. Почування чогось лихого і разом доброго її душу морочить (Панас Мирний);

Це питання вже кілька день морочить її, не дає спокою (М. Коцюбинський).

2. Уводити в оману; дурити.

[Михайло:] Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (І. Котляревський);

А що, як то тілько [тільки] одно марево, що так часто морочить чоловіка в безмірних пісках безводного степу? (Панас Мирний);

[Боженко:] Та ти все знаєш..! Чого ж ти мене морочиш? (О. Довженко).

◇ (1) Моро́чити го́лову (рідко па́мороки):

а) (чим, над чим і без дод., часто зі сл. собі, свою.) розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з'ясувати, зрозуміти щось.

– Розлігся проклятий пес і всю ниву прикрив, а ти ходи, мороч голову та шукай її (Україна сміється);

– Хто ж то молодого Гризоту порятує? – морочу собі голову. – Не вікувати ж йому в стилягах, у паразитах (В. Речмедін);

Я не став морочити собі голову цією явною маячнею чи недотепним жартом (І. Кулик);

[Марфа Варфоломеївна:] А ти б замість того, щоб морочити памороки такими загадками – від чого та через що – краще б майнула оце хутенько та й допомогла їй прати сорочок (М. Кропивницький);

б) (чим, над чим і без дод., часто зі сл. собі, свою.) займатися якоюсь копіткою, клопітливою справою; робити щось.

– Нащо ти, дочко, над тим свою голову морочиш та очі збавляєш? Помережала б як-небудь та й годі! (Панас Мирний);

в) обтяжувати себе чим-небудь.

Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому бувала [Марина] переважно розпатлана – з чубчиком на лобі (Ю. Смолич);

– Коли б однаково, то ніхто не морочив би й голови, щоб учити солдата стріляти (І. Багмут);

г) (часто зі сл. собі, свою) перейматися якимись турботами; переживати.

– Наробили якихось перегородок, помежували людей та й душаться у тих тісних суточках; морочать свою голову, нівечать серце (Панас Мирний);

– А що, тут і залишитесь?.. Перебиралися б до дітей і голови собі не морочили б (Є. Гуцало);

ґ) (перев. кому, чию, чим) завдавати кому-небудь клопотів, турбот; заважати, набридати.

Я посилав сей лист і дивувався, як можна комусь так голову морочити, як Вам (В. Стефаник);

У неділі вечорами.. – ні душі. Ніхто не відриває тебе від праці, не морочить голови (Ю. Шовкопляс);

– І не мороч мені голову! І людей з пантелику не збивай! (Л. Дмитерко);

д) (зі сл. дума, клопіт і т. ін.) непокоїти, турбувати.

А що ж то за дума морочила генеральшину голову, щоб надбати аж трьом генеральським дочкам? (Панас Мирний);

Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть... (М. Рильський);

е) заводити непотрібні розмови.

Причвалає щовечора й морочить голову... Патякає щось таке, що воно мені зовсім не потрібно! (С. Васильченко);

– Та що ви, діду, нам голову морочите! Ковбаса без часнику! Нате ось самі пересвідчитесь! (Остап Вишня);

– Що це означає? З чого ця метушня? Прошу говорити відверто й не морочити мені голови (О. Слісаренко);

є) зволікати з чимсь.

– Не морочте мені, Хомо, голови – кажіть зараз – буде фабрика? (М. Коцюбинський);

В земстві довго морочили голову, поки жалування ваше видали, бо спізнився був трохи (С. Васильченко);

– Що ж там таке? Кажи вже, не мороч моєї голови! (Панас Мирний);

ж) (кому і без дод.) дурити, обманювати когось; хитрувати.

[Сміхотвор (кланяється):] Я штуками людей звеселяю і тим собі хліб заробляю; нісенітниці торочу і розумним голови морочу (М. Кропивницький);

[Дудка:] Тягніть сюди машиніста! Ми йому, сучому синові, покажемо, як нам голови морочити (Я. Мамонтов);

Нам один морочив голову цілий рік, доки розкусили, що він і в коногони не годиться (П. Панч);

Часом здавалось, той просто морочить голову. Розповідає, а в самого лукаві очі так і бігають (Ю. Збанацький);

з) (кому, жарт.) несерйозно, легковажно ставитися до когось, приваблювати до себе, закохувати в себе.

Ну, зрозуміло, що молодій, цікавій жінці приємно морочити голови дженджикуватим панкам (З. Тулуб);

– А нащо ж морочиш голову отому кучерявому? – Нікому я не морочу голови, – тихо каже Ольга (В. Кучер).