морочити

Значення в інших словниках

1. морочити — моро́чити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
2. морочити — див. обманювати Словник синонімів Вусика
3. морочити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. 1》 Завдавати клопоту (у 2 знач.). || перен., рідко. Турбувати, хвилювати. 2》 Уводити в оману; дурити. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. морочити — МОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, що, розм. 1. Завдавати клопоту (у 2 знач.). Ще довго лікар морочив хлопця: стукав молоточком по колінах, по п'ятах, змушував витягувати руки, заплющувати очі й висолоплювати язика (С. Словник української мови у 20 томах
5. морочити — моро́чити го́лову. 1. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з’ясувати, зрозуміти щось. Фразеологічний словник української мови
6. морочити — ОБМАНУ́ТИ (словами, вчинками або діями створити враження, думку про когось, щось, які не відповідають тому, що є насправді), ОБДУРИ́ТИ (ОДУРИ́ТИ), ОШУКА́ТИ розм., ПІДДУРИ́ТИ розм., ОБМАНИ́ТИ розм., ПІДМАНУ́ТИ розм., ПІДМАНИ́ТИ розм., НАДУРИ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
7. морочити — МОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. 1. Завдавати клопоту (у 2 знач.). Вже старші онуки виросли й повиходили заміж, а Онися все живе, неначе за неї й смерть забула, та все морочить і своїх, і чужих, та вередує ( [.-Лев. Словник української мови в 11 томах
8. морочити — Морочити, -чу, -чиш гл. 1) Одурять, лишать сознанія. Марево, паноче, увесь світ мороче. Ном. № 3059. 2) Забивать голову, надоѣдать приставаніями. Не мороч мені голови, бо вже й так обертом ходе. Подольск. г. Словник української мови Грінченка