мужича
МУЖИЧА́, а́ти, с., дорев., розм. Дитя мужика (у 1 знач.).
Це сіни, а он і двері у хату… Там її син… його [панича] син… паненя, а не мужича… (Мирний, IV, 1955, 57);
Дядькові не подобалось, що хлопець водиться з мужичатами, навчивсь по — мужичому говорити (Гр., II, 1963, 11).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- мужича — мужича́ іменник середнього роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- мужича — -ати, с., заст., розм. Дитя мужика (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- мужича — МУЖИЧА́, а́ти, с., заст., розм. Дитя мужика (у 1 знач.). Це сіни, а он і двері у хату... Там її син... його [панича] син... паненя, а не мужича... (Панас Мирний); Дядькові не подобалось, що хлопець водиться з мужичатами, навчивсь по-мужичому говорити (Б. Грінченко). Словник української мови у 20 томах