мчати

МЧА́ТИ, мчу, мчиш, недок.

1. неперех. Пересуватися, переміщатися з великою швидкістю.

Вітер мчить шалено із півночі, мов тікає від погоні пріч (Л. Укр., І, 1951, 305);

Там, де зорі огнисті, мчить ракета в космічній імлі… (Сос., Так ніхто.., 1960, 9);

//Швидко їхати.

Мчить колгоспний віз, а кіньми править дядько Кирило (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 8);

Поверталися додому пізно ввечері. Шляхом мчали машини, а на них співали колгоспники (Зар., Світло, 1961, 93);

// Швидко бігти.

Настя, нашвидку переодягнувшись, вже мчала до Соні (Вас., Вибр., 1954, 273);

Останніми мчали на четвертий поверх Кіра з Руфою, намагаючись перестрибнути більше східців (Коп., Десятикласники, 1938, 92);

// Швидко, бурхливо текти.

Весною, коли тала вода бурхливими потоками мчить у ріки, рівень води в них різко підвищується (Фіз. геогр., 5, 1956, 43);

Попід стрімкими кручами, запінена, мчала на південь річка (Десняк, Опов., 1951, 29).

2. неперех., перен. Швидко, непомітно минати (про час).

Час, що три роки мчав із швидкістю снаряда, раптом зупинився (Довж., І, 1958, 323);

Дні мчали;

// Швидко поширюватися.

Звістка, що ямищани не хочуть найматись, мчить селом швидше, ніж економів кінь (Коцюб., II, 1955, 60).

3. перех. Дуже швидко везти, нести, переміщати когось, щось.

Ось з-за села піднялася страшенна кушпела. Вихор підхопив її високо-високо і мчав прямо на село… (Мирний, І, 1949, 211);

Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу (Л. Укр., III, 1952, 247);

Зінька в цю хвилину стежила за провулком, куди з нестримною швидкістю мчали її санчата (Шиян, Баланда, 1957, 10).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me