мчати

МЧА́ТИ, мчу, мчиш, недок.

1. Пересуватися, переміщатися з великою швидкістю.

Вітер мчить шалено із півночі, мов тікає від погоні пріч (Леся Українка);

Там, де зорі огнисті, мчить ракета в космічній імлі... (В. Сосюра);

// Швидко їхати.

А машина мчала, мчала. Мигали побілені і підфарбовані .. окола хат, телеграфні стовпи, стовбури дерев (І. Чендей);

З гуркотом і громохким брязкотом поїзд упевнено мчав крізь ніч і темряву (В. Козаченко);

// Швидко бігти.

Настя, нашвидку переодягнувшись, вже мчала до Соні (С. Васильченко);

Останніми мчали на четвертий поверх Кіра з Руфою, намагаючись перестрибнути більше східців (О. Копиленко);

// Швидко, бурхливо текти.

Весною, коли тала вода бурхливими потоками мчить у ріки, рівень води в них різко підвищується (з навч. літ.);

Попід стрімкими кручами, запінена, мчала на південь річка (О. Десняк).

2. перен. Швидко, непомітно минати (про час).

Час, що три роки мчав із швидкістю снаряда, раптом зупинився (О. Довженко);

Дні мчали;

// Швидко поширюватися.

Звістка, що ямищани не хочуть найматись, мчить селом швидше, ніж економів кінь (М. Коцюбинський).

3. кого, що. Дуже швидко везти, нести, переміщати когось, щось.

Ось з-за села піднялася страшенна кушпела. Вихор підхопив її високо-високо і мчав прямо на село... (Панас Мирний);

Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу (Леся Українка);

Зінька в цю хвилину стежила за провулком, куди з нестримною швидкістю мчали її санчата (А. Шиян).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me