мізок

МІ́ЗОК, зку, ч., діал., заст. Мозок.

Курчатам тхір головки сушить, Без крику мізок висмокта (Котл., І, 1952, 226);

Та що робить з тупим, як камінь, мізком, Чим розігнать нерушливість глуху? (Граб., І, 1959, 595);

В його мізку заворушилася кров, але він підвівся перед громадою, тримаючись обома руками за стіл (Стельмах, І, 1962, 628).

◊ Вправля́ти (впра́вити) мі́зок (мі́зки) кому, фам. — те саме, що Вправля́ти (впра́вити) мо́зок (ду́шу) ( див. вправля́ти¹).

Одного він страхає судом, другому вправляє мізки, третьому натякає, що до скошеного сьогодні можна доплюсувати завтрашнє (Стельмах, Правда.., 1961, 425);

Крути́ти (покрути́ти) мі́зком (мі́зками) — те саме, що Крути́ти мо́зком ( див. крути́ти).

Виходить, ще краще треба крутити мізками, щоб когось перехитрити (Стельмах, II, 1962, 24);

От і хай тоді золотозубий [Форст] чи ще хто покрутить мізками, де ті листівки видруковано — у Скальному, у Підлісному, а чи, може, в іншому місці (Коз., Блискавка, 1962, 142);

Суши́ти мі́зок (мі́зки) — те саме, що Суши́ти мо́зок ( див. суши́ти).

Снились Кирилові химерні сни, бо вдень сушив собі мізок різним клопотом (Іщук, Вербівчани, 1961, 6);

— А тим часом дома… з ніг Валить бабу горе! Все шука вона вузла [з грошима]. Дума, сушить мізки (С. Ол., Вибр., 1959, 233).