мій

МІЙ, моя́, моє́.

1. Займ. присв. до я.

Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів, Які тепер в війну вплетуться (Котл., І, 1952, 243);

Я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни (Довж., І, 1958, 26);

// Який перебуває у користуванні того, хто говорить, є його власністю.

Добре було б якби Ярина весною рано перевезлася на мій грунт (Шевч., VI, 1957, 217);

— Годі, — перебив його Черниш. — Де мій планшет? (Гончар, III, 1959, 166);

В моїм будиночку, в зеленім Ірпіні, Була поліція (Рильський, II, 1960, 254);

// Який виходить від мене; зроблений, створений, сказаний і т. ін. мною.

Посилаю тобі 10 моїх Букварів на показ (Шевч., VI, 1957, 227);

Першим моїм фільмом була "Сумка дипкур’єра" (Довж., І, 1958, 21);

— Слухайте, хлопці, мою, може, останню пораду! (Стельмах, II, 1962, 88);

// Такий, як у мене, власт. мені.

У сина мій характер, моя поведінка;

// Який призначається мені.

Я до них [поїздів] простягаю долоні.. Може, там у якомусь вагоні пролітає і доля моя (Сос., І, 1957, 225);

// Стос. до мене як до члена якогось колективу, до якого я належу.

Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив Козацької крові (Шевч., І, 1951, 113);

— Мій Сибір, — з гордістю говорив загіпсований політрук (Гончар, III, 1959, 178);

Мій рідний край збирає урожай, Що звеселяє струменем живим Трудівників засмаглих світлі очі (Рильський, III, 1961, 108);

// у знач. ім. моє́, мого́, с. Те, що належить мені.

— Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру.., де вже моє не пропадало! (Стельмах, І, 1962, 117);

Посилаю Вам [В. Лукичу] для "Зорі" "Герестрата", але разом і конечне бажання, щоб він був надрукований фонетикою. Коли ж моє невлад, то я з своїм назад (Сам., II, 1958, 436).

◊ До мого́ дожи́ти (дотягти́ і т. ін.) — до моїх років дожити, дотягти і т. ін.;

За мої́х молоди́х літ (рокі́в) — коли я був молодий (була молода).

— А за моїх молодих літ не те було! Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава, то було на що подивитися, було чого послухати! (Фр., IV, 1950, 7);

Моє [бу́де] зве́рху — я переміг, переможу.

— Я їх усіх перехитрував, — думав генерал Костецький.. — Ще трохи — і моє буде остаточно зверху (Перв., Дикий мед, 1963, 230);

Мої́х ро́ків хто — хто-небудь такого віку, як я.

Моїх років людина живе мозком (Ю. Янов., II, 1958, 13).

2. Який перебуває у родинних або дружніх, близьких стосунках зі мною.

— Мій батько був сердюк опрічний (Котл., І, 1952, 221);

Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти (Шевч., VI, 1957, 133);

Мій синок синьоокий в колисці усміхається сонно мені (Сос., І, 1957, 131);

// Який поділяє погляди, уподобання, смаки; близький мені, належить до того самого середовища, що і я.

Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою (Довж., І, 1958, 185);

— Товариші мої писали. — Товариш Лермонтов між них — І вірний шлях уторували Для всіх наступників своїх (Рильський, III, 1961, 288);

// Той, до кого приязно звертаються, про кого йде мова.

Вибачай мені, друже мій єдиний, що пишу тобі нашвидку. Ніколи (Шевч., VI, 1957, 139);

— Сталь і ніжність, любий мій, поєднать в собі зумій (Тич., II, 1957, 7);

— Я його за комір: "Стій!", так і остовпів мій хлопець. Дивлюсь — хто ж воно такий? А то молодий Гриценко (Хотк., І, 1966, 83);

// Уживається при називанні героїв, дійових осіб — для увиразнення інтимного тону.

Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся (Шевч., І, 1951, 121);

Раз став він Свиту надягать. А дивиться — рукава вже продрались. От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать (Гл., Вибр., 1951, 31);

// заст. Уживається при традиційному звертанні до бога.

Боже мій! та я його [папу] так часто Зустрічав у львівськім семінару! (Л. Укр., І, 1954, 101);

Боже мій, що може зробити з людиною геніальне поєднання звука і слова! (Стельмах, І, 1962, 36).

3. у знач. ім. мій, мого́, ч.; моя́, моє́ї, ж., розм. Чоловік; дружина.

— Нема, — каже [молодиця], — мого вдома; повіз іванівському попові гроші за коня (Коцюб., І, 1955, 303);

— Це тебе мій послав? — запитала вона Віктора, виразно наголосивши на слові "мій" (Автом., Коли розлуч. двоє, 1953, 213);

— А моя ще до війни кожного ранку грінки на свинячому смальцеві смажила (Тют., Вир, 1964, 465);

// у знач. ім. мої́, мої́х, мн. Родичі або близькі мені люди. — Мої пішли в театр.