мій

МІЙ, моя́, моє́.

1. Займ. присв. до я².

Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів, Які тепер в війну вплетуться (І. Котляревський);

В моїй душі вирують бурі І поряд глухо спокій спить, А мисль натомлена в зажурі Вогнем займається на мить (М. Нагнибіда);

// Який перебуває у користуванні того, хто говорить, є його власністю.

Пильнуй носа свого, а не кожуха мого (приказка);

– Годі, – перебив його Черниш. – Де мій планшет? (О. Гончар);

В моїм будиночку, в зеленім Ірпіні, Була поліція (М. Рильський);

// Який виходить від мене; зроблений, створений, сказаний і т. ін. мною.

Посилаю тобі 10 моїх Букварів на показ (Т. Шевченко);

Першим моїм фільмом була “Сумка дипкур'єра” (О. Довженко);

– Слухайте, хлопці, мою, може, останню пораду! (М. Стельмах);

// Такий, як у мене, власт. мені.

У сина мій характер, моя поведінка;

// Який призначається мені.

Я до них [поїздів] простягаю долоні .. Може, там у якомусь вагоні пролітає і доля моя (В. Сосюра);

// Стос. до мене як до члена якогось колективу, до якого я належу.

Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив Козацької крові (Т. Шевченко);

– Мій Сибір, – з гордістю говорив загіпсований політрук (О. Гончар);

Мій рідний край збирає урожай, Що звеселяє струменем живим Трудівників засмаглих світлі очі (М. Рильський);

// у знач. ім. моє́, мого́, с. Те, що належить мені.

Своє з'їв, ще й на моє зазіхає (приказка);

– Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру.., де вже моє не пропадало! (М. Стельмах);

Посилаю Вам [В. Лукичу] для “Зорі” “Герестрата”, але разом і конечне бажання, щоб він був надрукований фонетикою. Коли ж моє невлад, то я з своїм назад (В. Самійленко).

2. Який перебуває в родинних або дружніх, близьких стосунках зі мною.

– Мій батько був сердюк опрічний (І. Котляревський);

Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти (Т. Шевченко);

Мій синок синьоокий в колисці усміхається сонно мені (В. Сосюра);

// Який поділяє погляди, уподобання, смаки; близький мені, належить до того самого середовища, що і я.

Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою (О. Довженко);

– Товариші мої писали. – Товариш Лермонтов між них – І вірний шлях уторували Для всіх наступників своїх (М. Рильський);

// Той, до кого приязно звертаються, про кого йде мова.

Вибачай мені, друже мій єдиний, що пишу тобі нашвидку. Ніколи (Т. Шевченко);

– Сталь і ніжність, любий мій, поєднать в собі зумій (П. Тичина);

– Я його за комір: “Стій!”, так і остовпів мій хлопець. Дивлюсь – хто ж воно такий? А то молодий Гриценко (Г. Хоткевич);

// Уживається при називанні героїв, дійових осіб – для увиразнення інтимного тону.

Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся (Т. Шевченко);

Раз став він Свиту надягать. А дивиться – рукава вже продрались. От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать (Л. Глібов);

// Уживається при традиційному звертанні до Бога.

Боже мій! та я його [Папу] так часто Зустрічав у львівськім семінару [семінарі]! (Леся Українка);

Боже мій, що може зробити з людиною геніальне поєднання звука і слова! (М. Стельмах);

– Боже мій, – дивлячись на нього подумав я, – до чого ж у мене гарний і добрий товариш (Є. Гуцало).

3. у знач. ім. мій, мого́, ч.; моя́, моє́ї, ж., розм. Чоловік; дружина.

Пішов кум до куми, .. Добре кумцю, що-с прийшов, Мій поїхав в поле (з коломийки);

– Нема, – каже [молодиця], – мого вдома; повіз іванівському попові гроші за коня (М. Коцюбинський);

– А моя ще до війни кожного ранку грінки на свинячому смальцеві смажила (Григорій Тютюнник);

// у знач. ім. мої́, мої́х, мн. Родичі або близькі мені люди.

– Мої пішли в театр.

Ві́рте / пові́рте [моє́му] сло́ву див. ві́рити;

Курси́в мій (наш) див. курси́в;

Ма́тінко моя́ рідне́сенька! див. ма́тінка;

Моя́ (на́ша) поша́на див. поша́на;

Па́дку мій! див. падки́й;

Па́доньку мій! див. па́донько;

Пра́вда на моє́му (твоє́му, його́ і т. ін.) бо́ці <�Моя́ (твоя́, його́ і т. ін.) пра́вда> див. пра́вда;

Прийми́ Бо́же (Го́споди) мою́ ду́шу (мене́) [до Се́бе] див. прийма́ти;

Рі́дна (моя́, своя́ і т. ін.) краї́на <�Роди́ма (рі́дна) сторона́> <�Рі́дний (роди́мий) край> див. краї́на;

Сві́тку мій див. сві́то́к;

Святи́телі мої́! див. святи́тель;

Слу́хати (слу́хай [мою́]) кома́нду! див. слу́хати;

У моє́му (у твоє́му, у на́шому, не в моє́му, не в твоє́му, не в на́шому) хара́ктері див. хара́ктер.○ Ми́мо (поми́мо) моє́ї (своє́ї, його́ і т. ін.) во́лі див. во́ля.

◇ Бо́же (Го́споди) [Ти] [мій] [ми́лий (ми́лости́вий, милосе́рдний)]! див. Бог;

Ви́йти / вихо́дити на моє́ (твоє́, його́ і т. ін.) див. вихо́дити;

Де взя́вся на на́шу (мою́) го́лову див. узя́тися;

Знай (зна́йте) мою́ до́брість див. зна́ти;

Ле́ленько моя́ див. ле́ле;

Моє́ [вам, тобі́] шанува́ння (вшанува́ння) див. шанува́ння;

Моє́ (ва́ше, його́ і т. ін.) ді́ло сторона́ (рідко збо́ку) див. ді́ло;

[Моє́ (на́ше)] поважа́ння див. поважа́ння;

(1) Моє́ (твоє́, його́ і т. ін.) [було́] зве́рху – я перемагаю,ти перемагаєш, він, вона і т. ін. перемагає у чому-небудь.

Вона мені не каже “добривечір”, а я їй не кажу: нехай таки вона буде менша, нехай таки моє буде зверху (І. Нечуй-Левицький);

– Я їх усіх перехитрував, – думав генерал Костецький .. – Ще трохи – і моє буде остаточно зверху (Л. Первомайський);

[Гордій:] Вистоїш проти біди, не даси себе придавити, от уже й твоє зверху, а наберешся сили, випростаєшся, – дивись, і спіймаєш свою жар-птицю (Л. Юхвід);

– Таки на своєму хочеш поставити? Щоб твоє було зверху? – І поставлю, – відповів Кирик (Є. Гуцало);

– В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).