1. Словник української мови в 11 томах

міністр

МІНІ́СТР, а, ч. Вища урядова особа, яка очолює міністерство; член уряду, який керує міністерством.

Іван займався всіма ділами, був коло царя як міністр (Калин, Закарп. казки, 1955, 76);

Міністр доповідав про тисячі нових чудесних шкіл, збудованих на безмежних просторах Батьківщини (Донч., Ю. Васюта, 1950, 42).

Міні́стр без портфе́ля — у деяких капіталістичних країнах — член уряду, який не очолює відомства, а виконує особливі доручення.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. міністр — міні́стр іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. міністр — -а, ч. Вища урядова особа, яка очолює міністерство; член уряду, який керує міністерством. Міністр без портфеля — у деяких країнах – член уряду, який не очолює відомства, а виконує особливі доручення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. міністр — МІНІ́СТР, а, ч. Вища урядова особа, яка очолює міністерство; член уряду, який керує міністерством. Іван займався всіма ділами, був коло царя як міністр (А. Словник української мови у 20 томах
  4. міністр — міні́стр (франц. ministre, від лат. minister – слуга) службова особа, що є членом уряду і, як правило, очолює міністерство. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. міністр — Керівник певного підрозділу державної адміністрації та член уряду; м. без портфеля — член уряду, котрий не керує жодним з підрозділів; державний м., у Вел. Британії член уряду, який є заступником державного секретаря, у Франції — віце-прем'єр. Універсальний словник-енциклопедія