1. Словник української мови в 11 томах

набат

НАБА́Т, у, ч., ритор. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.), що подається ударами дзвона.

*У порівн. Як набат, звучав їх [краснодонців] юний голос (Бичко, Вогнище, 1959, 98);

Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (Козл., Ю. Крук, 1957, 505).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. набат — наба́т іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. набат — -а, ч. 1》 Старовинна російська назва великого барабана. 2》 Дзвін великого розміру, який застосовувався для подання сигналу тривоги (сполоху). 3》 Звук такого дзвону. Дзвонити (бити) в набат — скликати громаду до майдану. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. набат — Сполох Словник чужослів Павло Штепа
  4. набат — (від араб. набаут — барабанний бій) — 1. Давньоруський ударний інструмент, подібний до величезної литаври. Використовувавсяу військовій справі для подання сигналів та залякування ворогів. 2. Великий дзвін, яким били на сполох. Словник-довідник музичних термінів
  5. набат — НАБА́Т, у, ч., ритор. 1. На знак якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.) сигнал тривоги, що подається ударами дзвона. Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (П. Козланюк); // перен. Словник української мови у 20 томах