наверх

НАВЕ́РХ, присл.

1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чого-небудь; протилежне на низ.

Од Дніпра бік Шевченкової гори не рівний, а трохи увігнутий, і такий крутий, що по йому не можна вийти наверх (Н.-Лев., II, 1956, 382);

Шуміли колеса, ляскотіли ремінні паси, передаючи свою енергію наверх, до жорен (Шиян, Баланда, 1957, 20);

// На поверхню чого-небудь.

А човник Добрості.. Як селезень, на дно за качкою пірнає Та .. звідтіль наверх без шкоди виринає (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42);

[Самосад:] Перед грозою не клює, тільки старі соми наверх вилазять (Корн., II, 1955, 345);

// На верхній (зовнішній) бік чого-небудь.

[Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (Крон., II, 1958, 70);

// На верхній поверх будинку.

Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (Коцюб., І, 1955, 398);

Глуха сила, що стрясала весь величезний будинок, підняла й старого графа, і він, взявши свічку, повільно поплентався наверх (Гончар, III, 1959, 159).

◊ Вила́зити (ви́лізти, ви́дряпатись і т. ін) наве́рх:

а) докладаючи зусиль, забезпечувати собі помітне становище в суспільстві.

Чимало потратив [парубок] сили і кошту, щоби видряпатись наверх (Фр., II, 1950, 340);

б) наближатися до влади.

— Не думав, що такий сумирний чоловік захоче вилазити наверх при непевній власті (Стельмах, II, 1962, 37);

Виступа́ти (ви́ступити, вихо́дити, ви́йти, сплива́ти, спливти́ і т. ін.) наве́рх — ставати відомим для інших, для багатьох.

Незгоди між революційними соціал-демократами Росії і польськими соціал-демократами в питанні про самовизначення виступили наверх ще в 1903 р. (Ленін, 22, 1950, 138).

2. У протилежному напрямку від землі; угору.

Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (Коцюб., І, 1955, 394).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наверх — наве́рх прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. наверх — НАВЕРХ – НА ВЕРХ Наверх, присл. На верхню частину, на поверхню чогось; угору тощо; у знач. прийм. Маметові очі полізли наверх (М.Коцюбинський); Вода мене знову винесла наверх (І. Літературне слововживання
  3. наверх — пр., нагору, угору; на вищий поверх; (у шахті) на-гора. Словник синонімів Караванського
  4. наверх — присл. 1》 На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чого-небудь; прот. наниз. || На поверхню чого-небудь. || На верхній (зовнішній) бік чого-небудь. || На верхній поверх будинку. 2》 У протилежному напрямку від землі; угору. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. наверх — НАВЕ́РХ, присл. 1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чого-небудь; протилежне наниз. Од Дніпра бік Шевченкової гори не рівний, а трохи увігнутий, і такий крутий, що по йому[ньому] не можна вийти наверх (І. Словник української мови у 20 томах
  6. наверх — вила́зити / ви́лізти наве́рх. Несподівано або непередбачено виявлятися, ставати очевидним, нагадувати про себе (про щось небажане або приховуване). Що б він тепер дав, коли можна було її (правду) викинути з пам’яті, забути... Так ні!.. Фразеологічний словник української мови
  7. наверх — ВГО́РУ (УГО́РУ) (за напрямком від землі у висоту), ДОГОРИ́, НАВЕ́РХ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ВВИСЬ (УВИ́СЬ) поет. рідко, ВІ́РА спец. (команда для підіймання вантажу). Дим ішов просто вгору до самих хмар (І. Нечуй-Левицький); Налетять горобці та й.. Словник синонімів української мови
  8. наверх — Наве́рх, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)