наголовник
НАГОЛО́ВНИК, а, ч. Те саме, що на́головок 1.
Пишно вбраний, в крисані з високим наголовником, обвитим кованою бляхою, він ішов, як цар, гордо несучи голову (Хотк., II, 1966, 54).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наголовник — наголо́вник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- наголовник — -а, ч. Те саме, що наголовок 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- наголовник — НАГОЛО́ВНИК, а, ч. Те саме, що на́головок 1. Пишно вбраний, в крисані з високим наголовником, обвитим кованою бляхою, він ішов, як цар, гордо несучи голову (Г. Хоткевич); Виблискували на сонці срібні й золоті наголовники, сяяли коштовні камені на вбранні (П. Загребельний). Словник української мови у 20 томах