нагоряти
НАГОРЯ́ТИ, я́є і НАГОРА́ТИ, а́є, недок., НАГОРІ́ТИ, ри́ть, док.
1. Давати нагар.
Свічка почала нагорати, меркнути (Мирний, І, 1954, 211);
Каганець почав нагоряти, гаснути, і мати відщипнула пальцями кінчик гнотика (Гур., Наша молодість, 1949, 212);
Маленька лойова свічка,, коптіла, нагорівши (Фр., VII, 1951, 345).
2. безос. Витрачатися в якій-небудь кількості (про електроенергію, пальне).
3. безос., перех., розм. Перепадати за що-небудь (про покарання, догану і т. ін.).
— Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки… (Кучер, Трудна любов, 1960, 335);
— Як ви думаєте?.. до начальства ще може полізти. — Еге, — той йому. — То й нам нагорить (Тесл., З книги життя, 1918, 183).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нагоряти — нагоря́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- нагоряти — -яє і нагорати, -ає, недок., нагоріти, -рить, док. 1》 Давати нагар. 2》 безос. Витрачатися в якій-небудь кількості (про електроенергію, пальне). 3》 безос., перех., розм. Перепадати за що-небудь (про покарання, догану і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- нагоряти — НАГОРЯ́ТИ, я́є, НАГОРА́ТИ, а́є, недок., НАГОРІ́ТИ, ри́ть, док. 1. Давати нагар. Свічка почала нагорати, меркнути (Панас Мирний); Світло свічки тремтить, ґніт нагоряє, і це яскраве світло – як спалах тужної пам'яті (Т. Масенко); Маленька лойова свічка .. Словник української мови у 20 томах
- нагоряти — Нагоря́ти, -ря́ю, -єш сов. в. нагорі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Нагорать, нагорѣть. Словник української мови Грінченка