названий

НА́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до назва́ти.

Особа, названа панею Кошицькою, тихенько, на пальцях підійшла до Софії (Л. Укр., III, 1952, 543);

Аж вухо різали його сміливі слова, голосно названі імена: Маттюха, Гнида, що їх обухівці вимовляли пошепки (Головко, II, 1957, 90);

// на́звано, безос. присудк. сл.

Іменем Шевченка названо в нас МТС, окремі цехи на заводах, села, школи, майдани, театри (Тич., III, 1957, 82);

Історичний XXI з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, який справедливо названо з’їздом будівників комунізму, залишив глибокий, незгладимий слід в історії КПРС (Колг. Укр., 4, 1959, 1).

НАЗВА́НИЙ, а, е. Який не перебуває в кровних, родинних зв’язках; нерідний.

[Василь:] Батьку! тату! хоч не рідний, то названий! Я не знаю, як вам і дякувати за вашу раду (Мирний, V, 1955, 29).

Назва́на дочка́ (до́ня) — взята на виховання, прийнята ким-небудь за свою дочка.

Весело переглянула накуплені речі — книжки й подарунки своїй названій доні Любці (Крот., Сини.., 1948, 9);

Назва́на ма́ти — жінка, яка взяла на виховання, прийняла за свою чужу дитину.

Жила вона з названою матір’ю у Явтушснків (Морд., І, 1958, 51);

Назва́на сестра́ — та, з якою хто-небудь побратався;

Назва́ний ба́тько — чоловік, який узяв на виховання, прийняв за свою чужу дитину.

— Семене Ларивоновичу, — сказав Мишуня твердо й саме так, як чекав од нього названий батько, — я зрозумів, нащо ви показали мені листа (Ю. Янов., II, 1954, 141);

Назва́ний брат — той, з яким хто-небудь побратався.

Один тілько брат названий Оставсь на всім світі (Шевч., І, 1951, 145);

Назва́ний син — той, кого взяли на виховання, усиновили.

Не показуючи на люди своєї радості, пишався Мирослав названим сином (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 158).