1. Словник української мови в 11 томах

наказуючий

НАКА́ЗУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нака́зувати.

Зробив [Меценат] рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті (Л. Укр., III, 1952, 447).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наказуючий — НАКА́ЗУЮЧИЙ, а, е, рідко. Який наказує. Зробив [Меценат] рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті (Леся Українка); В його цілій істоті було стільки .. наказуючого мовчання, що ніяк було у його [нього] жадати оправдання (О. Кобилянська). Словник української мови у 20 томах