накривати

НАКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.

1. Покривати, закривати кого-, що-небудь тим, що кладеться зверху.

Поцілував [Гонта] мертвих в очі, Христить, накриває Червоною китайкою Голови козачі (Шевч., І, 1963, 137);

Марія накривала матір кожухом (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 31);

Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Мирний, І, 1949, 318);

Накривши ношу хусткою, вона хутко пішла за хату (Чорн., Визвол. земля, 1959, 194);

// Робити покрівлю над якою-небудь будівлею; покривати.

Коли Антон від’їжджав на заробітки, то обіцяв Катерині.. цинковою бляхою накрити дах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8);

// перен. Оповивати, обволікати що-небудь.

В полонині, де небо накриває безлюдні простори, .. вікує тиша (Коцюб., II, 1955, 324);

Вже вечір темною габою накрив всю землю з краю в край (Сос., І, 1957, 352).

◊ Накрива́ти (накри́ти) [на] стіл — ставити на стіл їжу.

Потім, як у печі витопили, — треба на стіл накривати (Мирний, III, 1954, 156);

— Мариню, — гукнула [Катерина] через коридор, — прошу накрити стіл до сніданку! (Вільде, Сестри.., 1958, 211).

2. військ, Попадаючи у ціль, руйнувати, пошкоджувати, знищувати і т. ін. її; поражати.

— Огонь трьох мінометних рот полку обов’язково накриває траншею противника (Гончар, III, 1959, 85);

Піднімається пекло снарядів, Накриває фашистські полки (Гірник, Стартують.., 1963, 58);

Важка артилерія накрила ворожі позиції одним залпом (Смолич, Мир.., 1958, 400);

// безос.

— Лейтенанта Чорноволенка накрило міною. На смерть… (Коз., Гарячі руки, 1960, 139).

3. перен., розм. Ловити, захоплювати кого-небудь зненацька (перев. на місці злочину).

— Он на одній чехоні рублів двісті убитку [збитків] буде.. Прийдеться у рів вивернути, та коли б ще і поліція не накрила (Мирний, III, 1954, 79);

— Брешуть розбійники, не тепер, так в четвер, а ми їх накриємо (Цюпа, Три явори, 1958. 17).

4. тільки док., перен. Знеславити кого-небудь.

Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита (Шевч., І, 1963, 22).

5. перев. док., перен., розм. Напасти, накинутися на кого-небудь з лайкою, погрозами і т. ін.

— Наш шановний зоотехнік забув і дорогу на ферму. А коли й загляне, то тільки лайкою й погрозами накриє (Грим., Незакінч. роман, 1962, 11).

◊ Мо́крим рядно́м накри́ти див. рядно́;

Накри́ти ша́пкою — остаточно, безповоротно вирішити що-небудь.

[Тиміш:] Але я, свате, як сказав, то все рівно, що шапкою накрив. Назад я не подамсь (Кроп., IV, 1959. 245).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me