наладчик

НАЛА́ДЧИК, а, ч. Робітник, що налагоджує машини, станки, механізми і т. ін.

На автоматизованому виробництві основною фігурою є наладчик (Ком. Укр., 9, 1963, 31);

Молодь освоїть тут [в училищах] нові професії — наладчиків автоматів і автоматичних ліній (Рад. Укр., 2.УІІІ 1959, 4).