намет

НАМЕ́Т, у, ч.

1. Тимчасове приміщення із тканини, шкіри, рідше з гілля, що напинається на каркас; шатро.

В сквері виднілися військові намети з червоними хрестами (Панч, В дорозі, 1959, 161);

За двадцять кроків од дівчачого намету стояв намет хлопців (Трубл., II, 1955, 127);

На мить Бальзак затримався перед наметом циган (Рибак, Помилка.., 1956, 151);

Просторий гетьманський намет не вміщував усієї генеральної старшини (Кач., Вибр., 1953, 88);

// Навіс із дерева або тканини.

До маленького ліжечка з серпанковим наметом присунула вона маленьке бюрко (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66);

— Їх [коней] би можна поставить на ніч під намет коло стайні, — обізвався Антоша (Коцюб., II, 1955, 399);

// Навіс, що утворюється переплетінням гілля і листя дерев.

Я блукаю під наметом Вербиць рясних (Граб., І, 1959, 427);

Коло одного двору.. під широким наметом із гілля сиділо пар зо дві молоді (Вас., II, 1959, 47);

*Образно. Над покрівлями будинків осінні.. хмари нап’яли сизий намет (Коп., Дуже добре, 1937, 12);

*У порівн. Ідем лісом; нас ліс. Мов намет, осяга (Граб., І, 1959, 205).

Наме́т не́ба; Небе́сний наме́т, поет. — небо, небозвід.

Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяє під блакитним наметом неба (Коцюб., І, 1955, 83);

Під небесним золотим наметом Із тобою побратались ми (Мал., І, 1956, 364).

2. Наметена вітром купа снігу; замет.

За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка (Л. Укр., III, 1952, 518);

Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів, що грузли під тинами в сніжних наметах (Довж., І, 1958, 153);

// рідко. Купа чого-небудь.

Між деревами, в наметах рудого листу, щось пахло непевне (Коцюб., II, 1955, 282).

3. Хода коня галопом.

Жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви (Тют., Вир, 1964, 65).