намет

НАМЕ́Т, у, ч.

1. Тимчасове приміщення з тканини, шкіри, рідше з гілля, що напинається на каркас; шатро (у 1 знач.).

Просторий гетьманський намет не вміщував усієї генеральної старшини (Я. Качура);

На руїнах колишньої церкви стояли величезні брезентові намети, мов колосальні киргизькі юрти (І. Багряний);

В сквері виднілися військові намети з червоними хрестами (П. Панч);

Сам Кочубей виходить з намету, щоб стрінути монаха (Г. Колісник);

Йди на схід сонця крізь поля неорані І дійдеш до кочів'я скіфів. В плетених наметах, на колесах вік живуть вони На вольній волі (Борис Тен, пер. з тв. Есхіла);

// Навіс із дерева або тканини.

До маленького ліжечка з серпанковим наметом присунула вона маленьке бюрко (Дніпрова Чайка);

– Їх [коней] би можна поставить на ніч під намет коло стайні, – обізвався Антоша (М. Коцюбинський);

На балконах під наметами сиділо магнатство (М. Садовський, пер. з тв. М. Гоголя);

// Навіс, що утворюється переплетінням гілля й листя дерев.

Десь угорі віяв вітрець, але внизу, під наметом з хвої, було тихо й задушливо (О. Донченко);

На пагоркові, під наметом дубового гілля, старий-престарий костьол (Б. Антоненко-Давидович);

Ця оселя була для мене .. наметом пiд чахлою вербою (Р. Андріяшик);

Схил поріс шипшиною, її довге і тонке пагіння майже безлисте, зате з патерчаками голок, пронизувало листяний намет (В. Дрозд);

* У порівн. Ідем лісом; нас ліс, Мов намет, осяга (П. Грабовський).

2. Наметена вітром купа снігу; замет.

За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка (Леся Українка);

Яскраво, по-дитячи [по-дитячому] радісно синіли довгі смуги лісів і білі намети снігу (М. Івченко);

Волошин грузько сів на високий сніговий намет. – Передихнімо, – відсапнув (М. Сиротюк);

Генію, кого ти любиш, того в снігових наметах ти укутаєш в тепло (В. Стус, пер. з тв. Й.-В. Гете);

// рідко. Купа чого-небудь.

Між деревами, в наметах рудого листу, щось пахло непевне (М. Коцюбинський).

3. Хода коня галопом.

Жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви (Григорій Тютюнник);

Ансеїс пустив коня наметом (В. Пащенко, пер. з фр. епосу “Пісня про Роланда”).

(1) Наме́т не́ба <�Небе́сний (блаки́тний) наме́т>, поет. – небо, небозвід.

Одного Єремію не брав сон. Він лежав горілиць і втопив очі в темно-синій намет неба (І. Нечуй-Левицький);

Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяє під блакитним наметом неба (М. Коцюбинський);

Під ясним, блакитним наметом, .. в міцних скелистих берегах лежить, пеститься глибоке безмежне море (С. Черкасенко);

Під небесним золотим наметом Із тобою побратались ми (А. Малишко);

Він побачив синій, рідко поцяткований зорями намет неба (Ю. Мушкетик).