намовляти

НАМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАМО́ВИТИ, влю, виш; мн. намо́влять; док.

1. перех., з інфін. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось.

З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: — Так, і так, поет відмовив. Ми даремне намовляли [його]… (Л. Укр., І, 1951, 384);

Гринько проводжав Варвару і безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Март., Тв., 1954, 316);

Мелашці не давали й слова мовити, не встигла скінчити Христя, як почав намовляти вдову Петро Рудик (Кос., Новели, 1962, 147);

Жалкую, що не намовив тебе їхати зо мною (Коцюб., III, 1956, 268);

// кого до чого. Схиляти до чого-небудь.

[Гільзе:] То се ти чоловіка свого до гріха та до нечесті намовляєш?! (Л. Укр., IV, 1954, 251);

— Так, він намовляє його до всього злого! — відповів Івоніка зажурено (Коб., II, 1956, 39);

— Не слід мені було кидати тебе.. Слід було.. знайти щось спільне у нашому житті, намовити до чогось гарного (Д. Бедзик. Серце.., 1961, 57);

// Підмовляти кого-небудь робити щось.

Отець Мефодій намовляв шкільного сторожа підслухувати, про що вчитель розповідає школярам (Донч., V, 1957, 225);

— І чого старий Богуславський збирається виїжджати кудись аж в Америку, та ще дядька і тітку намовляє з собою! (Дім., Ідол, 1961, 66);

Микола замість панського лану вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито (Н.-Лев., II, 1956, 185);

Вінцусиха, як в’юн, так і крутилася біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли, може, з цікавості, а може, й Худик намовив… (Мур., Бук. повість, 1959, 40).

◊ [Не] дава́тися (да́тися) намо́вити — [не] піддаватися вмовлянню.

Хотів батько сина оженити, але сей ніяк не дається намовити (Україна.., І, 1960, 291);

Каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку, Юрко дався намовити (Март., Тв., 1954, 108).

2. неперех., на кого і без додатка. Наговорювати чогось, зводити наклеп на кого-, що-небудь.

Тракторист Сень бачить нікчемні витівки недругів, що із заздрості намовляють на Марка (Горд., Дівчина.., 1954, 32);

— Не намовляй, тату, — заперечила дівчина, — адже ти сам вибирав яблука й печиво (Ткач., Жди.., 1959, 17).

3. перех., що на кого — що, розм. Нашіптуючи заклинання, накликати на когось що-небудь.

Ой, я не з тим прийшла сюда. Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [лихо]! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 77).