намовляти

НАМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАМО́ВИТИ, влю, виш; мн. намо́влять; док.

1. кого і без прям. дод. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось.

Староста з старшиною навіть у волость кликали деяких батьків і намовляли їх забрати своїх дітей зо [зі] школи (Б. Грінченко);

Гринько проводжав Варвару і безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Л. Мартович);

З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: – Так і так, поет відмовив, Ми даремне намовляли [його]... (Леся Українка);

Жалкую, що не намовив тебе їхати зо мною (М. Коцюбинський);

Увечері отець Сидір сам прийшов до діда Олофіра .. Мовляв, намовте вашу приймачку співати в хорі. Намовляти довго не довелося (О. Донченко);

// до чого. Схиляти, навертати кого-небудь до чогось.

[Гільзе:] То се ти чоловіка свого до гріха та до нечесті намовляєш?! (Леся Українка);

– Так, він намовляє його до всього злого! – відповів Івоніка зажурено (О. Кобилянська);

Найбільше сердив його [Данкевич] сей наївний підступ тещі і жінки, котрим здавалося, що .. в останній хвилині намовлять [його] до згоди (О. Маковей);

– Не слід мені було кидати тебе .. Слід було .. знайти щось спільне у нашому житті, намовити до чогось гарного (Д. Бедзик);

// Підмовляти, підбурювати кого-небудь, зробити здійснити щось.

Коли хто намовляє своїх товаришів до якого іншого видавництва, то се вже виходить “моральна тиранія” (Леся Українка);

Розказав [Чіпка], як Дмитренко намовляв перед виборами людей у Пісках; розказав, як крутив уса на виборах (Панас Мирний);

Микола замість панського лану вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито (І. Нечуй-Левицький);

Вінцусиха, як в'юн, так і крутилася біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли, може, з цікавості, а може, й Худик намовив... (І. Муратов).

2. на кого і без дод. Наговорювати чогось, зводити наклеп на кого-, що-небудь.

Тракторист Сень бачить нікчемні витівки недругів, що із заздрості намовляють на Марка (К. Гордієнко);

– Тихо! – засичав Ярослав. – Що варнякаєш? П'яний чи біси в тебе вселилися? Що мелеш? Чи відаєш, на кого намовляєш? (П. Загребельний);

– Не вірю. Намовляєш на себе, – майже лагідно промовив Кас-Бос (І. Росоховатський).

3. що, на кого – що, розм. Нашіптуючи заклинання, накликати на когось що-небудь.

Ой, я не з тим прийшла сюда. Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [лихо]! (П. Гулак-Артемовський);

Особливо хвацьким було одне закляття на дев'яти мовах, що його я намовляв упродовж півгодини (О. Авраменко, В. Авраменко).