нахаба
НАХА́БА¹, и, ч. і ж. Людина, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших.
Ні рак, ні жаба, а просто п’яна нахаба! (Укр.. присл.., 1955, 211);
Не в такому стані був Валентин Модестович, щоб дати цьому нахабі належну відсіч (Шовк., Інженери, 1956, 396);
Своїм владним тоном він, здається, таки осадив цю нахабу [фельдшерицю] (Гончар, Тронка, 1963, 212).
НАХА́БА², и, ж., розм. Нещастя, біда, напасть.
Частенько [люди] дурощі снують, А доснуються до нахаби, — Тоді вже лихо тчуть (Гл., Вибр., 1951, 124);
— Чи вони [лікарі] подуріли, чи що, щоб в оцих здорових родючих кущах [винограду] добачати слабість?.. Це якась нахаба, ні що інше… (Коцюб., І, 1955, 212).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нахаба — наха́ба 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота зухвала людина наха́ба 2 іменник жіночого роду нещастя розм. Орфографічний словник української мови
- нахаба — Нахабник, с. хам, зухвалець; (причепа) зн. причепенда; З. напасть, халепа, нещастя, біда. Словник синонімів Караванського
- нахаба — див. нахабний Словник синонімів Вусика
- нахаба — I -и, ч. і ж. Людина, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших. II -и, ж., розм. Нещастя, біда, напасть. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нахаба — НАХА́БА¹, и, ч. і ж., розм. Нахабна людина. Хазяїн будинку, де я жив, був чоловік нетерплячий і, крім того, абсолютний неук і нахаба (В. Винниченко); Не в такому стані був Валентин Модестович, щоб дати цьому нахабі належну відсіч (Ю. Словник української мови у 20 томах
- нахаба — БЕЗСОРО́МНИК (той, хто не почуває сорому за свої аморальні вчинки, порушує правила пристойності і т. ін.), СОРОМІ́ТНИК рідше, БЕЗСТИ́ДНИК заст., розм. рідше, БЕЗЛИ́ЧНИК діал., СРАМНИ́К заст. Словник синонімів української мови
- нахаба — Нахаба, -би ж. 1) Бѣда, напасть. От, відкіля ся нахаба на мене! 2) Нахальство. Словник української мови Грінченка