не

НЕ, част. запереч.

1. Уживається перед присудком для повного заперечення змісту висловленого.

Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози (Шевч., І, 1951, 39);

Соломія не одривала очей од берега (Коцюб., І, 1955, 385);

Не встиг старшина проскакати десятка метрів, як земля вибухнула під ним (Гончар, III, 1959, 223);

// Уживається перед підметом або другорядним членом речення для повного заперечення їх змісту.

Ні, не моря вона [Фатьма] шукає (Коцюб., І, 1955, 396);

Дід поник головою. Мабуть, не один приїзд князів він бачив за свого життя (Хотк., І, 1966, 95);

Хлопець знітився, загорлав не своїм голосом (Довж., І, 1958, 411);

// Уживається для повного заперечення чого-небудь після заперечних прислівників, займенників та деяких часток ("навіть", "ще", "й" і т. ін.), що підсилюють заперечення.

[Елеазар:] Я пісень кохання ніколи не співав між ворогами (Л. Укр., II, 1951, 139);

Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь… (Сос., І, 1957, 143);

Попіл вітром рознесло, Билини навіть не осталось (Шевч., II, 1953, 60);

— Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш (Гл., Вибр., 1951, 90);

// Уживається для повного заперечення чого-небудь при протиставленні.

— Не для слави, — для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Л. Укр., І, 1951, 348);

Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (Гончар, III, 1959, 173);

Війна [з фашистами] йде не на життя, а на смерть (Довж., III, 1960, 57);

// Уживається для підсилення заперечення у поєднанні з повторюваним словом.

Ярема гнувся, бо не знав, Не знав сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Шевч., І, 1951, 84);

Не все ж нам, братику, не все парубкувать..! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 125);

— Не моя це дитина, не моя! — казала стара собі, стежачи очима за Романом (Коцюб., І, 1955, 108);

[Олімпіада Іванівна:] Не треба, не треба вашої музики, тільки сього бракує! (Л. Укр., II, 1951, 20).

2. Уживається при вираженні неповного заперечення, неповноти дії, невизначеності:

а) між двома повторюваними іменниками, займенниками та іншими частинами мови.

От я повертаюсь — Аж кінь летить, копитами Скелю розбиває! А на коні сидить [Петро І] охляп, У свиті — не свиті, І без шапки (Шевч., І, 1951, 249);

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость [мудрість ] би була своя. А то залізете на небо: — І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю (Шевч., І, 1951, 332);

б) у поєднанні з сл. так, такий, дуже і т. ін.

Гори мої високії, Не так і високі, Як хороші, хорошії (Шевч., II, 1953, 24);

Поки не дуже холодно, сидітиму вдома (Коцюб., III, 1956, 400);

Я не такий уже безпорадний (Довж., І, 1958, 20).

3. Уживається для вираження стверджувального значення:

а) у сполученні з деякими прислівниками та займенниками.

Як же тебе не проклинать, Лукавая доле? (Шевч., II, 1953, 58);

Кожна кімнатка має двері на балкон і одно вікно; стіни грубі, білені, ще й грубка є, значить, холодно не буде (Коцюб., III, 1956, 145);

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися (Л. Укр., І, 1951, 251);

Як не загуркотить [кіт], як не заторохтить на полиці (Вас., III, 1960, 168);

б) у сполученні з часткою чи при вираженні припущення, передбачення чого-небудь або при звертанні з відтінком нерішучості, запобігливості та ввічливості.

Чи не той це Микита, Що з вильотами свита? (Шевч., II, 1953, 80);

Чи не написали б Ви словечка до мене у Відень на адресу Сембратовича? (Коцюб., III, 1956, 273);

Ходить [русалонька] по бережку, Тихенько співає, Чи не вийде милий з хати, — Усе виглядає (Л. Укр., І, 1951, 326);

— Чи не тут [у сім’ї] наші діти починають проходити свою першу допризовну підготовку? (Гончар, III, 1959, 179).

4. Уживається при вираженні ствердження з деяким обмеженням:

а) у позиції перед прийменником без.

Сьогодні, певне, буде у Корсуні і Наталка Шулячівна, то ти, яко чоловік не без розуму, поклонися їй од мене (Шевч., VI, 1957, 212);

Незнайомий рвучко, не без шику козирнув.., піднісши кулак і випростовуючи пальці біля самої скроні (Гончар, III, 1959, 185);

б) у спол. з сл. мало, щось, мабуть, уже.

— Чоловіка мого прострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… (Коцюб., І, 1955, 369);

Тепер вона, мабуть, не втекла б від нього в своїх керзових (Гончар, III, 1959, 175);

Вона уже не комсомолка (Сос., І, 1957, 148).

5. Уживається при вираженні неможливості, небажання завершити, закінчити названу дію перед дієсловами з префіксом на — та часткою —ся (часто разом з допоміжним дієсловом могти).

Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном (Шевч., VI, 1957, 174);

— П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі як один день. Щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Довж., І, 1958, 105);

Шура слухала і не могла наслухатися цієї грізної музики (Гончар, III, 1959, 178).