невірно
НЕВІ́РНО, присл.
1. Присл. до неві́рний 1, 2.
Невірно він живе з жінкою (Сл. Гр.).
2. розм. Присл. до неві́рний 5.
— Вибачте, пане комісаре, вас невірно інформували відносно нашого села! (Довж., І, 1958, 296);
Єгор глянув на Мічуріна і з виразу його обличчя збагнув раптом, що говорить невірно, нерозумно (Довж., І, 1958, 460).
3. у знач. присудк. сл. Погано, недобре.
— Коли й голови не підведу, а в роті таки так невірно, неначе полиню наїлась (Н.-Лев., II, 1956, 118);
І од людей сміх, і господь карає, і самим невірно (Сл. Гр.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- невірно — неві́рно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- невірно — присл. 1》 Присл. до невірний 1), 2). 2》 розм. Присл. до невірний 5). 3》 у знач. присудк. сл. Погано, недобре. Великий тлумачний словник сучасної мови
- невірно — Неправдиво, непоправно Словник чужослів Павло Штепа
- невірно — НЕВІ́РНО, присл. 1. Присл. до неві́рний 1, 2. Невірно він живе з жінкою (Сл. Б. Грінченка). 2. розм. Присл. до неві́рний 4. – Вибачте, пане комісаре, вас невірно інформували відносно нашого села! (О. Довженко); – То, може, тебе зобидив хто?... Словник української мови у 20 томах
- невірно — Невірно нар. 1) Невѣрно. Невірно він живе з жінкою. 2) Плохо, дурно. І од людей сміх, і Господь карає, і самим невірно. О. 1861. VI. 77. Словник української мови Грінченка