нидіти

НИ́ДІТИ, ію, ієш, недок.

1. Вести бездіяльне, позбавлене мети, смислу, духовних інтересів життя; животіти.

— Ой, важке наше життя! Ми нидіємо та чевріємо отут. Не живемо, та тільки животіємо в цій глушині (Н.-Лев., III, 1956, 224);

Тільки філософський матеріалізм Маркса вказав пролетаріатові вихід з духовного рабства, в якому ниділи дотепер всі пригноблені класи (Ленін, 23, 1972, 46);

На бистрині не легко плавать, Бо хвиля зносить, хвиля рве. Хто нидіє, а не живе, Нехай шукає тиху заводь! (Павл., Бистрина, 1959, 121);

// Знемагати, нудьгуючи від бездіяльності, марнуючи час.

— А що ж, каштан правду каже, чим тут нидіти в лісі, краще туди, де всі (Тют., Вир, 1964, 339).

2. Зазнавати почуття нудоти, душевної муки; скучати, нудьгувати.

Її жива, кровиста натура ниділа і сохла в тій холодній, бездільній самоті (Фр., V, 1951, 419);

— Чогось ви, тітко Лучіко, дуже впадаєте біля нашої Ляни! Коли вас немає, дівчинка просто нидіє! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 317);

// без додатка і над чим. Знемагати, зазнавати душевної муки, довго і одноманітно здійснюючи, викопуючи що-небудь.

Пішовши в Крим за сіллю, В дорозі нидіє [чумак] двадцяту вже неділю (Г.-Арт., Байки.., 1958, 46);

Друзі-однокласники працюють у Казахстані, на Донбасі, а вона нидіє над зведеннями (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 132);

Нидіти над підручниками.

3. Втрачати сили, ставати фізично слабим.

Стара попадя над дочками тремтіла Та посагу скрині складала для них, Ниділа й сивіла, спадаючи з тіла В великій гризоті й турботах дрібних (Перв., II, 1958, 375);

Вона боязко, турботно придивлялася до Зінька — як йому: чи легшає? Чи видужує? А він усе кволився, все нидів (Гр., II, 1963, 488);

// В’янути, сохнути (про рослини).

На вікні ниділа в горщику миршава квітка (Коп., Лейтенанти, 1947, 66).

4. рідко. Набридливо скаржитися на що-небудь; нарікати, пити.

— Хто ж розкує нашого духа? .. — нидів Іваницький, похитуючи, як немовля, головою (Кол., Терен.., 1959, 43).