нумо
НУ́МО¹, виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії.
— Та годі вам клопотатись! Нумо вечеряти!.. (Вовчок, І, 1955, 265);
[Хор:] Слава наша хай гримить… Нумо вгору всі шапками! (Кроп., V, 1959, 159);
Нумо до праці святої, брати, Сміливо будемо йти (Сам., І, 1958, 21);
— А нумо навалимось на цей бік, а то коли б не перекинулись на бугрі (Шиян, Партиз. край, 1946, 87).
НУ́МО², частка, розм. У поєднанні з інфінітивом указує на інтенсивний початок дії.
— Мені назустріч управитель чимчикує. Та вчепирився [вчепився], клятий, і нумо тягти до хурдиги (Кочура, Зол. грамота, 1960, 371);
— Вона не тільки дітей учить, а й гуляє з ними.. Позабирає за руки в коло і нумо вчити то одну, то другу гру (Кучер, Трудна любов, 1960, 224).
Значення в інших словниках
- нумо — ну́мо 1 вигук незмінювана словникова одиниця ну́мо 2 частка незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- нумо — див. примушувати Словник синонімів Вусика
- нумо — I виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії. II част., розм. У поєднанні з інфінітивом указує на інтенсивний початок дії. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нумо — НУ́МО¹, виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії. – Та годі вам клопотатись! Нумо вечеряти!.. (Марко Вовчок); [Хор:] Слава наша хай гримить... Нумо вгору всі шапками! (М. Словник української мови у 20 томах