обвикати
ОБВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВИ́КНУТИ і ОБВИ́КТИ, кну, кнеш, док.
1. до кого — чого і без додатка. Призвичаюватися до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися.
Піп обвикав до темнуватого приміщення, шукав очима, де б зручніше сісти (Ле, Наливайко, 1957, 236);
— А важко, дядьку, у москалях? — спитав Назар Булат. Карній зітхнув, похитав головою: — Попервах важкувато, а потім обвикнеш (Кочура, Зол. грамота, 1960, 40);
// Позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися.
Коли увели його у хату, то вона злякалася, як страховища якогось. Потім трохи обвикла; любувалася його мундиром, циновими гудзиками (Мирний, І, 1954, 62).
2. перев. з інфін. Набувати певних навичок, досвіду (у праці і т. ін.); призвичаюватися.
Поки ще люди не обвикли переводити свою працю на гроші (Мирний, IV, 1955, 330).
Значення в інших словниках
- обвикати — обвика́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- обвикати — Звикати, оббуватися, оговтуватися, освоюватися, обізнаватися; (набувати досвіду) призвичаюватися. Словник синонімів Караванського
- обвикати — -аю, -аєш, недок., обвикнути і обвикти, -кну, -кнеш, док. 1》 до кого – чого і без додатка. Призвичаюватися до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися. || Позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися. 2》 перев. з інфін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обвикати — ОБВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВИ́КНУТИ, ОБВИ́КТИ, кну, кнеш, док., розм. 1. Звикати до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися. – А важко, дядьку, у москалях? – спитав Назар Булат. .. – Попервах важкувато, а потім обвикнеш (П. Словник української мови у 20 томах
- обвикати — ЗВИ́КНУТИ до кого-чого і з інфін. (повністю пристосуватися до кого-, чого-небудь, вважати щось звичайним, звичним), ЗВИ́КТИ, ЗВИ́КНУТИСЯ з ким, рідше до кого-чого, ЗВИ́КТИСЯ з ким-чим, рідше до кого-чого, ПРИЗВИЧА́ЇТИСЯ до кого-чого і без додатка... Словник синонімів української мови