обидно

ОБИ́ДНО, рідко. Присл. до оби́дний.

Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно. Що пред тобою дрянь і прах Базіка о богах обидно..? (Котл., І, 1952, 245);

// у знач. присудк. сл.

Іванові з Максимом було трохи обидно, що запросини їхні були безуспішні (Смолич, Мир.., 1958, 39);

На дорозі зостався один тільки Василько. Йому враз стало обидно, що всі його покинули (Панч, Гарні хлопці, 1959, 89).