облишати
ОБЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛИ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех., з інфін. і без додатка, розм.
1. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити.
Ти ж облишай свої лови, на батька завзятого здайся (Зеров, Вибр., 1966, 289);
Батько моргнув матері, і вони облишили розпитувати (Багмут, Щасл. день.., 1951, 54);
[Xимка:] От і мені часом буває так гірко, так тяжко! а проте — посумуєш сама собі — та й облишиш… (Мирний, V, 1955, 219);
У вільний час любив [Грицько].. книжку почитати. Тепер облишив книжки (Головко, II, 1957, 514);
// Позбавляти кого-небудь своєї уваги, піклування, обходити, обділяти чим-небудь.
З щирою повагою до Вас і надіями, що Ви не облишите мене своєю ласкавою одмовою (Мирний, V, 1955, 406);
Не облишав їх [єпископа та Мамая] своєю увагою й куценький ченчик (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248);
// Переставати турбувати кого-небудь, давати спокій комусь.
Пани своїм злословієм [лихослів’ям] не облишали Сковороду навіть і після його смерті (Тич., III, 1957, 215);
Вчорашні думки, навіяні дорожньою нудьгою, облишили його (Шовк., Інженери, 1956, 162);
Миколка категорично відмовився одурманюватися релігією, і бабуся, нарешті, облишила його (Збан., Курил. о-ви, 1963, 6).
2. наказ. сп.. обли́ш, обли́ште. Уживається для висловлення прохання, вимоги припинити яку-небудь дію.
— Бач,книжки носить… Якби пішла за нього, читали б разом.. — Облиште, мамо (Коцюб., II, 1955, 37);
— Облиште! Навіщо мучити бідного птаха?! (Тулуб, В степу.., 1964, 144).
3. Відмовлятися від попередніх намірів, бажань і т. ін.
Давид.. зранку зібрався був іти в Щербанівку, та.. згадав, що в них іще ж не довіяно. Облишив іти (Головко, II, 1957, 77);
Тамара потягла матрац, хотіла трохи його поправити, але облишила свій намір (Хижняк, Тамара, 1959, 175);
// Змінювати поведінку, тон розмови і т. ін.
— Ну, Петько, — звернувся Кабанець до Хоменка, облишивши начальницький тон, — значить, можна запалити (Трубл., І, 1955, 65).
4. Те саме, що залиша́ти 4, 6.
[Свічка:] Облиште лиш мені Гадюку цю вельможну розчавить (Коч., П’єси, 1951, 256);
Він облишив Січ і вписався до реєстрового війська (Панч, Гомон. Україна, 1954, 81);
Оглянувся [Мамай] — немає вже Луки, та й облишив збори (Головко, І, 1957, 302).
Значення в інших словниках
- облишати — облиша́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- облишати — Залишати, зоставляти, лишати, з. опускати, (хату) покидати, (намір) відмовлятися від; (сумнів) відкидати. Словник синонімів Караванського
- облишати — -аю, -аєш, недок., облишити, -шу, -шиш, док., перех., з інфін. і без додатка, розм. 1》 Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити. || Позбавляти кого-небудь своєї уваги, піклування, обходити, обділяти чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- облишати — ОБЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛИ́ШИТИ, шу, шиш, док., кого, що, з інфін. і без дод., розм. 1. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити. Ти ж облишай свої лови, на батька завзятого здайся (М. Словник української мови у 20 томах
- облишати — ЗАЛИША́ТИ (віддавати, передавати в чиєсь користування, в спадщину і т. ін.), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ПЕРЕДАВА́ТИ, ОБЛИША́ТИ розм., ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко. — Док. Словник синонімів української мови
- облишати — Облиша́ти, -ша́ю, -ша́єш; облиши́ти, -шу, -шиш; обли́ш, -ли́ште Правописний словник Голоскевича (1929 р.)