облишати

ОБЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛИ́ШИТИ, шу, шиш, док., кого, що, з інфін. і без дод., розм.

1. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити.

Ти ж облишай свої лови, на батька завзятого здайся (М. Зеров);

Батько моргнув матері, і вони облишили розпитувати (І. Багмут);

[Химка:] От і мені часом буває так гірко, так тяжко! а проте – посумуєш сама собі – та й облишиш... (Панас Мирний);

У вільний час любив [Грицько] .. книжку почитати. Тепер облишив книжки (А. Головко);

// Позбавляти кого-небудь своєї уваги, піклування, обходити, обділяти чим-небудь.

З щирою повагою до Вас і надіями, що Ви не облишите мене своєю ласкавою одмовою (Панас Мирний);

// Переставати турбувати кого-небудь, давати спокій комусь.

Пани своїм злословієм [лихослів'ям] не облишали Сковороду навіть і після його смерті (П. Тичина);

Вчорашні думки, навіяні дорожньою нудьгою, облишили його (Ю. Шовкопляс).

2. наказ. сп. обли́ш, обли́ште. Уживається для висловлення прохання, вимоги припинити яку-небудь дію, розмову тощо.

– Бач, книжки носить... Якби пішла за нього, читали б разом .. – Облиште, мамо (М. Коцюбинський);

– Облиште! Навіщо мучити бідного птаха?! (З. Тулуб).

3. Відмовлятися від попередніх намірів, бажань і т. ін.

Давид .. зранку зібрався був іти в Щербанівку, та .. згадав, що в них іще ж не довіяно. Облишив іти (А. Головко);

Тамара потягла матрац, хотіла трохи його поправити, але облишила свій намір (А. Хижняк);

// Змінювати поведінку, тон розмови і т. ін.

– Ну, Петько, – звернувся Кабанець до Хоменка, облишивши начальницький тон, – значить, можна запалити (М. Трублаїні).

4. Іти, вирушати звідкись, покидати кого-, що-небудь; залишати.

Він [Остап] похапливо добув капелюха і облишив хату (В. Підмогильний);

Він облишив Січ і вписався до реєстрового війська (П. Панч);

Оглянувся [Мамай] – немає вже Луки, та й облишив збори (А. Головко);

А тепер облиште мене, Бога ради, дайте мені на самоті побути! – попросив Тарас (А. Дімаров).