обличчя

ОБЛИ́ЧЧЯ, я, с.

1. Передня частина голови людини.

Дарка поклала квача коло відра, втерла обличчя рукавом (Леся Українка);

Сьогодні юнацьке обличчя Сіверцева грало якимось особливо ясним рум'янцем (О. Гончар);

Сучасники запам'ятали його [М. Хвильового] аскетом, .. в темній “косоворотці”, з вихрастою чуприною, нервовим, худорлявим смаглястим обличчям (з наук. літ.);

* Образно. Вечір над містом нахилив своє хмурне обличчя (А. Головко).

2. перен. Загальний вигляд, зовнішні обриси чого-небудь.

Хотілося Максимові, щоб закарбувалося в пам'яті людей оте вистраждане, сплюндроване, але нескорене обличчя Києва (Н. Рибак);

Невпізнанно змінилось політичне обличчя світу (з газ.);

// Найбільш показова риса явища, предмета і т. ін., яка виражає його суть.

Обличчям будь-якого театру є його репертуар (з наук. літ.);

– Пам'ятайте, хлопці, фронт великий, і щодня несподіванки .. Це і є обличчя громадянської війни (О. Довженко);

// Зміст якого-небудь явища у поєднанні з його оформленням, структурою.

Справжнє мистецтво .. визначає культурне обличчя країни, рівень її духовності (з газ.);

– За останні двадцять років астрономія зазнала корінних змін .. В неї з'явилося зовсім нове обличчя (з наук.-попул. літ.);

// Сукупність основних якостей кого-, чого-небудь, його суть.

– Врубель Врубелем, а ти мені покажи власне обличчя (Ю. Збанацький);

У вірша є жива душа і тіло, Своє обличчя, навіть певна стать (П. Воронько);

У кожного класу, у кожної соціальної групи є своє обличя, свої інтереси, котрі вони й реалізують з допомогою партій (із журн.);

– Яке ви маєте право так казати! – скрикнула вона. – Що за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя (В. Підмогильний).

(1) Мо́кре від сліз обли́ччя – покрите сльозами обличчя.

Марта .. обхопила мене, притягла до себе й своїм мокрим від сліз обличчям притулилась до мого (Панас Мирний);

Поверта́ти (оберта́ти) / поверну́ти (оберну́ти) го́лову (обли́ччя, ши́ю і т. ін.) див. поверта́ти¹;

Розгла́джувати / розгла́дити чоло́ (обли́ччя, ши́ю, що́ки і т. ін.) див. розгла́джувати;

Сху́днути на обли́ччі (ті́лі) див. сху́днути;

(2) Тво́рче обли́ччя кого – сукупність рис, що характеризують манеру творчості митця.

У 90-х роках уже остаточно визначилося творче обличчя Їжакевича, наділеного яскравими самобутніми індивідуальними рисами художника (з наук. літ.);

Усмі́шка (по́смішка) розплива́ється (розповза́ється) / розпливла́ся (розплила́ся, розповзла́ся) на обли́ччі (по обли́ччю) див. у́смі́шка.

○ (3) З обли́ччя, у знач. присл. – рисами обличчя.

Всі кажуть, що ми [з матір'ю] подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером (М. Коцюбинський);

Була вона з обличчя .. гарна (Г. Косинка).

◇ [Аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) див. кров;

[Аж] міни́тися / переміни́тися в лиці́ (на лиці́, на обли́ччі і т. ін.) див. міни́тися;

Ки́дати / ки́нути в о́чі (у ві́чі, в обли́ччя) див. ки́дати;

Ки́дати / ки́нути обвинува́чення [в о́чі (у ві́чі, в обли́ччя і т. ін.)] див. ки́дати;

Кров залива́є / залила́ обли́ччя (лице́) див. кров;

Кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) див. кров;

Лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) див. лице́;

Ма́ти своє́ обли́ччя (лице́) див. ма́ти²;

Не зна́ти лиця́ (обли́ччя) див. зна́ти;

Не могти́ наверну́ти лиця́ (пи́ска, обли́ччя і т. ін.) див. наверта́ти;

Не схо́дити з обли́ччя (лиця́) див. схо́дити;

Не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) див. ударя́ти;

Піт залива́є / зали́в о́чі (лице́, обли́ччя і т. ін.) див. піт;

Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в обли́ччя (в лице́, в пи́ку і т. ін.) див. плюва́ти;

Поверта́тися (оберта́тися, става́ти) / поверну́тися (оберну́тися, ста́ти) обли́ччям (лице́м) див. поверта́тися¹;

Пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя див. пока́зувати;

Розпуска́ти / розпусти́ти на обли́ччі у́смішку див. розпуска́ти;

У лице́ (в обли́ччя) див. лице́.