обличчя

(аж) кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

(аж) міни́тися / переміни́тися в лиці́ (на лиці́, на обли́ччі і т. ін.). Набувати незадоволеного, часом нездорового і т. ін. виразу (обличчя) у зв’язку з чим-небудь; переживати, нервувати, червоніти, бліднути і т. ін. (Любка:) Він її (Хведоску) очима пече, а вона аж міниться в лиці (М. Кропивницький); А як (Гелена) мінилася в лиці, коли сорочка перкалева згоріла в мене у руці! (Л. Костенко); Махиня явно глузував з панка, допікаючи кожним словом, а той аж мінився на лиці, але не подавав виду (Олена Пчілка); Роман стояв оддалік і мінився на обличчі. Він якось чудно усміхався під вусом, слухаючи палку бесіду Семенову (М. Коцюбинський); Шестірний перемінився в лиці — поблід, задрижав і, одвернувшись від Жука, почав тихо сьорбати борщ (Панас Мирний).

ки́дати / ки́нути в о́чі (в обли́ччя) кому. Говорити відкрито, відверто, сміливо. Підмайстри виступали один за одним. Одні сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (З. Тулуб).

кров залива́є / залила́ обли́ччя (лице́) кому. Хто-небудь червоніє від чогось. Богдан відчув, як жарка кров вогнем заливає йому обличчя .. Ти син репресованого, син людини, яку названо ворогом народу (О. Гончар); Зачує кроки Юхимові до клуні. Тоді кинеться враз, лице їй заливає кров (А. Головко).

кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Серце (Сеспеля) переповнилось радістю, в лице вдарила гаряча кров, очі засяяли (Ю. Збанацький); Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (К. Гордієнко); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини (А. Головко).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ((аж) паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).

ма́ти своє́ обли́ччя (лице́). Відрізнятися від інших людей, подібних предметів, явищ і т. ін.; бути оригінальним. Сувенір, присвячений українському селу та сільській місцевості, має своє обличчя (З газети).

ми́ти сльоза́ми лице́ (обли́ччя, бо́роду і т. ін.). Плакати. Як крається батькове серце.. Він схуд і щодня миє сльозами бороду (М. Коцюбинський); Вона (Маланка) б’ється головою об стіл, голосить і миє сльозами тоді вже чорні руки (М. Коцюбинський). гаря́чими сльоза́ми ли́чко ми́ти. Збирала його в далеку дорогу молода дружина, гарячими сльозами личко мила (Григорій Тютюнник).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); (Тиберій:) Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

оберну́тися / оберта́тися лице́м (обли́ччям) до кого—чого. 1. Приділити кому-, чому-небудь належну увагу. Сам Петровський говорив, що до села треба обернутися .. обличчям (М. Стельмах). 2. Розпочати якусь справу, взятися за щось. — Хай вам Господь помагає де тільки лицем обернетесь... (М. Коцюбинський); // Принести користь, послужити комусь. Поки ботанічний сад (Гришка) іще здатен обернутися лицем до свого творца, годиться .. дбати про те, щоб пам’ятник ботанікові не заростав кропивою (З газети).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в обли́ччя (в лице́, в пи́ку і т. ін.) кому. Зневажати, ображати, принижувати когось. — Це не критика, а наклеп,— сказав Максим.— Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатися! (М. Зарудний); — Німці в пику плюють, а я витрусь рукавом і знову зуби скалю (І. Цюпа).

поверта́тися (оберта́тися, става́ти) / поверну́тися (оберну́тися, ста́ти) обли́ччям (лице́м) до кого—чого. Спрямовувати свою увагу на кого-, що-небудь. Тим відрадніше пам’ятати, що скрізь у світі є. .. люди, подібні Луї Арагону, що відійшов від сюрреалізму і повернувся обличчям до живого життя (М. Рильський); Сам Петровський говорив, що до села треба обернутися обличчям (М. Стельмах).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

у лице́ (в обли́ччя). 1. зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. Прямо, безпосередньо комусь, відверто і т. ін. — Зрадник! Хай йому скажуть се у лице! Тоді побачать… (М. Коцюбинський); Коли їй у лице говорять образливі речі, то лиш сміється (Г. Хоткевич); Хотів (Отто) кинути Таубенфельдові в лице якесь їдке слово (Ю. Бедзик). 2. перев. зі сл. зна́ти. Зовні, за зовнішнім виглядом. Декотрих з них (бійців) Блаженко знав у обличчя, більшість була незнайома (О. Гончар).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обличчя — (передня частина голови людини) лице, вид, розм., інколи зневажл. фізіономія, вульг. пика, морда, рило, мармиза, (гладке, часто зі словом наїджена) будка. Словник синонімів Полюги
  2. обличчя — обли́ччя іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. обличчя — ОБЛИЧЧЯ – ЛИЦЕ Збігаються у значенні "передня частина голови людини" та в переносному "загальний вигляд, обриси чогось". Тільки лице вживається в значенні "верхній, зовнішній бік предмета" (протилежне спід): на лице, з лиця. Літературне слововживання
  4. обличчя — Лице, вид, фізіономія, вул. ПИКА, ур. лик, д. твар; П. зовнішність, вигляд, образ; (явища) зміст, суть. Словник синонімів Караванського
  5. обличчя — див. лице Словник синонімів Вусика
  6. обличчя — [облич':а] -ч':а, р. мн. -ич Орфоепічний словник української мови
  7. обличчя — -я, с. 1》 Передня частина голови людини. Знати в обличчя. Маскоподібне обличчя — обличчя з відсутністю міміки та зі згладженими складками. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. обличчя — ОБЛИ́ЧЧЯ, я, с. 1. Передня частина голови людини. Дарка поклала квача коло відра, втерла обличчя рукавом (Л. Укр., III, 1952, 650); Сьогодні юнацьке обличчя Сіверцева грало якимось особливо ясним рум’янцем (Гончар, III, 1959, 263); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  9. обличчя — ОБЛИ́ЧЧЯ, я, с. 1. Передня частина голови людини. Дарка поклала квача коло відра, втерла обличчя рукавом (Леся Українка); Сьогодні юнацьке обличчя Сіверцева грало якимось особливо ясним рум'янцем (О. Гончар); Сучасники запам'ятали його [М. Словник української мови у 20 томах
  10. обличчя — син. бадло, будка, вивіска, віза, гризло, гудок, дупа, картка, мармиза, мордопис, паспорт, пачка, ряха, співальник, табло, фейс, фізія, фотка. з похмілля: фішка. повне, одутле: афіша. Словник жарґонної лексики української мови
  11. обличчя — ВИ́ГЛЯД (сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь), ГА́БІТУС спец., ВИД рідко, ВЗІР (УЗІ́Р) рідко, ПОЗІ́Р діал.; ЗО́ВНІШНІСТЬ, ПОДО́БА, ПОСТА́ВА рідше (стосовно людини); ОБЛИ́ЧЧЯ, КШТАЛТ, ЛИЦЕ́ рідко, ЛИК заст. (стосовно чого-небудь). Словник синонімів української мови
  12. обличчя — Обли́ччя, -ччя, -ччю, -ччям, на обли́ччі і на -ли́ччю; обли́ччя, обли́ччів і обли́ч, обли́ччям, -ли́ччями Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. обличчя — Обличчя, -чя с. Лицо. Прийняв він (янголь) на себе обличчя цара. Рудч. Ск. II. 160. На обличчя був препоганий. Словник української мови Грінченка