обличчя

ВИ́ГЛЯД (сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь), ГА́БІТУС спец., ВИД рідко, ВЗІР (УЗІ́Р) рідко, ПОЗІ́Р діал.; ЗО́ВНІШНІСТЬ, ПОДО́БА, ПОСТА́ВА рідше (стосовно людини); ОБЛИ́ЧЧЯ, КШТАЛТ, ЛИЦЕ́ рідко, ЛИК заст. (стосовно чого-небудь). Чорне убрання і гладко причесане волосся.. надають жінці чернечий вигляд (Леся Українка); Загальний габітус фауни; Здалеку веселий вид має сільце (М. Коцюбинський); Він був ще молодий на взір та гарний з лиця (І. Нечуй-Левицький); Як узір хороший у сіна,.. то й сіно в ціні (Словник Б. Грінченка); У милого такий позір, як місячик ясний (коломийка); Зовнішністю (Твердохліб) нагадував поважного маститого академіка (І. Цюпа); Це був один заштатний дяк,.. ходив, однак, у подобі людини духовного стану (Олена Пчілка); Був се двадцятилітній парубчак, але, судячи по його поставі, можна було дати йому ледво (ледве) п'ятнадцять літ (І. Франко); На наших очах рік у рік міняють обличчя міста, села, робітничі селища (з журналу); А внизу — дивовижні снігові хмари різних кшталтів і форм (П. Козланюк); Земля міняє на очах своє лице (М. Рильський); Співай (пісне) йому (народові), що мінить лик землі, Що справедливості несе закони (М. Рильський).

ОБЛИ́ЧЧЯ (передня частина голови людини), ЛИЦЕ́, ВИД, О́БРАЗ розм., ФІЗІОНО́МІЯ розм., ФІ́ЗІЯ розм., ЛИК поет., заст., ПАРСУ́НА заст., МО́РДА вульг., РИ́ЛО вульг., ПИ́КА вульг., ПИ́СОК вульг., БУ́ДКА вульг., МАРМИ́ЗА вульг., МАРМУ́ЗА вульг., ТВАР ч. і ж., заст., вульг. — Їсти хочеш, і сім'я теж. Я нагодую! — Повернувся обличчям до гурту і звелів: — Мішок пшениці! (В. Барка); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (М. Коцюбинський); На широкім дядечковім виду промайнуло щось подібне до співчуття (М. Стельмах); В його думках серед того крику і стогону.. знову виникав пишний образ з червоними калиновими устами, з палкими чорними очима (І. Нечуй-Левицький); При кожному слові він підскакував на стільці — і хутко повертав на всі боки голову з маленькою мавп'ячою фізіономією (Ю. Бедзик); Ілько Дзюнька має, на жаль, фізію таку, що ні людям показать, ні самому подивитись (Є. Гуцало); Як солодко було б, моя Психеє, лик Ясний твій созерцать (П. Куліш); Навіть зовнішньо Мостовики не різнилися поміж собою. Становище передавало в спадок і кров, і норов, і парсуну (П. Загребельний); Вигукнув (Прудивус) ще одне слово.. і дав різвому зальотникові в морду (О. Ільченко); Всякому своє рило мило (прислів'я); Він (економ) іде спокійненько, і його товста пика червоніє на сонці (Ю. Яновський); Жменяк старий дав синові два рази по писку, а той стояв перед ним, .. як закопаний у землю (М. Томчаній); Веселощі змилися з мармизи поліцая і вона затвердла, мов луб (М. Стельмах); — Ах ти цуценя погане! Що це ти написав? — накинувся й я тоді на Матвія. — За вухо його! — По мармузі! (Л. Яновська); — Я згоден, — заявив Макар Волосюта, виблискуючи повнокровною широкою твар'ю (І. Микитенко); Ой любив я дівчиноньку білявого твару (пісня).

ОБЛИ́ЧЧЯ (перев. з означенням — сукупність рис, ознак кого-, чого-небудь, що складають суть когось, чогось), ЛИЦЕ́. Художнє виховання дітей завжди залежить від художнього обличчя батьків (О. Довженко); Я рішив, що то проповідник, що він говорить про марність всього живого перед жорстоким обличчям природи, перед невблаганністю смерті (М. Коцюбинський).