1. Словник української мови в 11 томах

обручик

ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч.

На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (Нех., Ростіть.., 1947, 64);

Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (Н.-Лев., IV, 1956, 7);

Крамарі втридорога збували свій крам: паперові гудзики, кишенькові люстерка, позолочені обручики, буси (Чорн., Визволення, 1949, 38).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обручик — обру́чик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. обручик — -а, ч. Зменш. до обруч. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. обручик — ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч. Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (І. Нечуй-Левицький); На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (І. Словник української мови у 20 томах