обувати
ОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що взува́ти.
Василько промовив: — Я вставати хочу! Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Гр., І, 1963, 277);
Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих (Шевч., І, 1963, 239);
Як найдешевших своїх наймитів, одягла і обула їх [греків] Антанта, послала на глум і на злочин (Гончар, II, 1959, 65).
◊ Обу́ти у ла́пті (постоли́), заст. — довести кого-небудь до злиднів, розорити.
Гулі не одного в лапті обули (Номис, 1864, № 12559);
У ду́рні обу́ти — одурити кого-небудь, поставити в смішне становище.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- обувати — обува́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- обувати — -аю, -аєш, недок., обути, -ую, -уєш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що взувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обувати — Взувати, взути, узувати, узути, повзувати, (див. противн. роззувати) Словник чужослів Павло Штепа
- обувати — ОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що, розм. Те саме, що взува́ти. Василько промовив: – Я вставати хочу! Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Словник української мови у 20 томах
- обувати — Обува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. обу́ти, -бу́ю, -єш, гл. Надѣвать, надѣть обувь, обувать, обуть. Червоні чоботи обула. Котл. Ен. Він мене обував. Словник української мови Грінченка