обух

ОБУ́Х, а, ч.

1. Тупа, важча частина гострого знаряддя (перев. сокири) або зброї, що міститься з протилежного боку від гострої.

Не громом праведним, святим Тебе [Нерона] заріжуть, мов собаку, Уб’ють обухом (Шевч., ІІ, 1953, 276);

Мусій.. щось підтесував і прибивав, повернувши сокиру вниз обухом (Перв., Материн.. хліб, 1960, 141);

Несподівано стукнув по-козацькому обухом шаблі об стіл поручик (Кос., Новели, 1962, 210);

Візьмеш кетмень — і той пощерблений, поїдений каменем аж до ручки і плішками знівечений обух (Ле, Міжгір’я, 1953, 189).

2. Різновид примітивного знаряддя, зброї у вигляді насадженого на держак металевого бруска; молот.

Шарпнув лис — ще гірше стало. Переляканий глядить, Аж з обухом величезним З хати чоловік біжить (Фр., XIII, 1954, 267);

Несли [селяни] свою зброю — одвічні рушниці, зв’язані мотузками, важкі іржаві обухи, люшні, дрючки (Коцюб., II, 1955, 98).

◊ Жда́ти (чека́ти і т. ін.), як віл обу́ха — виявляти байдужість або безсилість перед загрозою чого-небудь.

— Ждеш, як віл обуха, — коли то прийдуть [фашисти] та залигають, та вліплять оті десять грамів між вуха (Збан., Єдина, 1959, 212);

На му́ху з обу́хом [іти́] — витрачати великі зусилля на щось незначне, не варте уваги;

На́че (нена́че, як, мов, немо́в) обу́хом би́ти (уда́рити і т. ін.) по голові́ — вражати неприємною несподіванкою.

— Мені, Свириде Яковлевичу, вже можна йти? — як обухом, б’є його вчитель по голові (Стельмах, II, 1962, 100);

Василя наче по голові хто обухом ударив від тих слів (Мирний, IV, 1955, 167);

Під обу́хом чого — під постійною загрозою, небезпекою чого-небудь.

Щойно український театр, який постав і виріс під обухом проскрипції і цензури в Росії, мав з кожного погляду рішучий і корисний вплив на розвиток українського театру в Галичині (Фр., XVI, 1955, 199);

Підставля́ти (підста́вити) го́лову під обу́х — наражатися на небезпеку без потреби в цьому.

Опришків цей аргумент.. не переконував, і підставляти свою голову під обух ради того нікому не хотілося (Хотк., II, 1966, 249);

Як обу́х над голово́ю [ви́сі́ти] — постійно загрожувати або завдавати прикрощів.

— Оті півмільйона, як обух над головою, висять, — каже Чорногуз (Руд., Остання шабля, 1959, 368).