обітований

ОБІТОВА́НИЙ, а, е, книжн.

1. Обіцяний, заповітний.

— За те ж я й маю жаль до вас великий, що ви мені замість того життя, обітованого у вічнім царстві божім, даєте страву, одіж та слова (Л. Укр., II, 1951, 252).

2. Бажаний, жаданий.

Діждався маленький Стефан Пелехатий обітованої днини (Ков., Світ.., 1960, 136).

◊ Обітова́на земля́ (краї́на); Обітова́ний кра́й:

а) за біблійною легендою — райська країна, куди після довгих поневірянь пророк Мойсей вивів свій народ.

[Едіта:] Не нарікай на бога, дочко, гріх! Не на вигнання він нас запровадив, а в край Обітований (Л. Укр., III, 1952, 8);

В основу поеми ["Мойсей"] І. Франко поклав біблійну легенду про пророка Мойсея, який веде свій народ до обітованого краю (Рад. літ-во, 3, 1963, 134);

б) край, місце багатства, достатку, щастя і т. ін.

*У порівн. Велична Асканія Нова, як обітована земля, а навколо неї степ, одноманітний сірий простір (Рибак, На світанку, 1940, 199);

Брели [заробітчани], зігнувшись під клунками, виснажені, худі, почорнілі від гарячих супротивних вітрів, пробиваючись на Каховку, як у землю обітовану (Гончар, І, 1959, 4);

в) край, куди хто-небудь дуже прагне потрапити; місце чиєї-небудь заповітної мрії, кінцевої мети і т. ін.

Невже приходить край його мандрам? Боже праведний, доведи його на обітовану землю (Ю. Янов., І, 1954, 134);

г) предмет чиїх-небудь пристрасних бажань, надій, прагнень і т. ін.

Здрастуй, матінко кохана, — Наше серце голосне! Як земля обітована, Скрізь ти кликала мене (Мас., Срібна дорога, 1946, 37);

Все своє життя ішов він крутими стежками науки до храму всезнання, наче пілігрім до землі обітованої (Рад. літ-во, 3, 1958, 93).