обітниця

ОБІ́ТНИЦЯ, і, ж. Обіцянка, обіт.

Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину (Л. Укр., І, 1951, 187);

Ми їхали два тижні, і я дав обітницю не голитися аж поки не приїду (Собко, Запорука.., 1952, 214);

Де ті очі, в яких вона неохоче читала обітницю вірності і не дочитувала до кінця… (Перв., Невигадане життя, 1958, 269).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

обітниця — обі́тниця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
обітниця — див. ОБІЦЯНКА. Словник синонімів Караванського
обітниця — І заст. обіт 1. Урочиста обіцянка, зобов'язання зберігати любов, вірність та подружню чесність до смерті, яку взаємно дають заручені під час Вінчання; 2. Священнодія під час обряду вінчання, коли заручені дають цю обіцянку Словник церковно-обрядової термінології
обітниця — див. клятва Словник синонімів Вусика
обітниця — -і, ж. Урочиста обіцянка, зобов'язання, клятва. Обітниця мовчання. Обітниця безшлюбності. Великий тлумачний словник сучасної мови
обітниця — ОБІ́ТНИЦЯ, і, ж. Обіцянка, зобов'язання, перев. релігійного характеру; обіт. Але ж ви .. дали обітницю в монастирі (І. Нечуй-Левицький); [Долорес:] В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею. Словник української мови у 20 томах
обітниця — Запевнення, обіцянка Словник застарілих та маловживаних слів
обітниця — ОБІЦЯ́НКА (добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь), СЛО́ВО, ОБІ́ТНИЦЯ, ОБІЩА́ННЯ заст. розм., ПРИРЕ́ЧЕННЯ діал.; ОБІ́Т книжн., ЗАВІ́Т рідше, ОБРІ́К заст. (перев. урочиста, релігійного характеру); ЗАРІ́К (ЗАРО́К) розм. (перев. Словник синонімів української мови
обітниця — Обі́тниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
обітниця — Обітниця, -ці ж. Обѣщаніе, обѣтъ. К. Бай. 132. Давала вона сама собі обітницю до віку вічнього не розлучатися з чоловіком. Г. Барв. 141. Словник української мови Грінченка