одубілий
ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубі́ти.
Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Фр., II, 1950, 93);
// У знач. прикм.
Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин… (Досв., Гюлле, 1961, 146);
Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Кач., II, 1958, 12);
Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Н.-Лев., III, 1956, 222).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- одубілий — одубі́лий дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
- одубілий — -а, -е, розм. Дієприкм. акт. мин. ч. до одубіти. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- одубілий — ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. до одубі́ти. Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (І. Франко); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
- одубілий — МЕ́РЗЛИЙ (який загинув або дуже застиг від морозу), ЗАМЕ́РЗЛИЙ, ЗМЕ́РЗЛИЙ, ЗАДУБІ́ЛИЙ розм., ОДУБІ́ЛИЙ розм. На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого сина (Панас Мирний)... Словник синонімів української мови