одурений
ОДУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до одури́ти.
Досвід усіх країн показує, що, довіряючись реформістам, робітники завжди бували одурені (Ленін, 24, 1972, 1);
Тягнеться він тихо-помалу, не маючи волі .. покинуть братчиків, тягнеться одурений підлесною думкою (Мирний, І, 1949, 288);
// у знач. прикм.
— Люди, Олюньцю, люди сміятимуться.. Оті самі, що сміються з старих дівок, з одурених чоловіків, з покинутих коханок… (Л. Укр., III, 1952, 748);
*Образно. Не жаль мені, кохана, за тобою, Свого ж одуреного серця жаль (Павл., Бистрина, 1959, 218);
// у знач. ім. оду́рені, них, мн. (одн. оду́рений, ного, ч.; оду́рена, ної, ж.). Ті, кого одурили.
Тепер вона знає, що йому скаже. Від одної одуреної вертається, щоб другу дурити? (Мирний, III, 1954, 233);
Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевне б, репнуло від сорому й хули (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15);
// оду́рено, безос. присудк. сл.
[Демко:] Зіньку, сину мій!.. Одурено мене, обморочено..! Бідні ми, сину, бідні!.. (Кроп., II, 1958, 233);
— А то хіба не гріх, що мене так одурено, що мені так набрехано… що з мене так люто посміялися люди? — заплакала знову Пріська (Л. Янов., І, 1959, 183).
Значення в інших словниках
- одурений — оду́рений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- одурений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до одурити. || одурено, безос. присудк. сл. || у знач. прикм. || у знач. ім. одурені, -них, мн. (одн. одурений, -ного, ч.; одурена, -ної, ж.). Ті, кого одурили. Великий тлумачний словник сучасної мови
- одурений — ОДУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до одури́ти. Тягнеться він тихо-помалу, не маючи волі .. покинуть братчиків, тягнеться одурений підлесною думкою (Панас Мирний); Але що був Юріштан, темний гуцул, одурений своєю властю, нещасливий в родиннім життю..!... Словник української мови у 20 томах
- одурений — Обду́рений і оду́рений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)