оздоба

ОЗДО́БА, и, ж.

1. Те, що оздоблює кого-, що-небудь; прикраса.

Я одягну обдерті, вбогі стіни, Зелений плющ оздобою їм стане (Л. Укр., І, 1951, 97);

Одведена для неї кімната була прибрана з комфортом.. Вигідні й зручні меблі, раціональні і з смаком дібрані оздоби на стінах (Смолич, І, 1958, 62);

*Образно. У лісі Левко притримує коні, але і від їхньої ходи чутливі дерева обтрушують крихку сріблясту оздобу (Стельмах, Хліб.., 1959, 76);

// перев. мн. Ювелірні вироби.

Видобула [Софія] всі свої оздоби, які зостались їй від колишніх розкошів, вибрала з тих оздоб щонайкращі і взяла на себе (Л. Укр., III, 1952, 540);

Панії з заздрістю оглядали вбрання і або зеленіли з люті, або удавано всміхалися, бачачи на суперницях кращі оздоби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94);

Жони, які стояли позад княгині, одягнені були простіше, але достойно, на них не було пишних золотих чи срібних оздоб (Скл., Святослав, 1959, 148);

// рідко. Убрання, шати, наряд.

Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі… (Шевч., II, 1963, 352);

// Будь-яке художнє оформлення чого-небудь (архітектурні прикраси, розпис, різьба, вишивка і т. ін.).

Українські й російські селяни-умільці збудували поміщикові диво-замок з гостроверхими вежами й хитромудрими оздобами (Наука.., 4, 1966, 40).

2. чого, перен. Той (те), хто (що) є гордістю, окрасою чого-небудь.

Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, ба й учителі гляділи на нього, як на головну оздобу закладу (Фр., III, 1950, 29);

Критик [І. Франко] переконаний в тому, що ім’я Щедріна назавжди залишиться однією з найблискучіших оздоб російської літератури і що вплив його за межами Росії буде все більше ширитись (Рад. літ-во, 3, 1957, 43).

3. Дія за знач. оздо́бити, оздо́блювати і оздоблят́и.

[Жура:] Вона допомагала йому будувати [собор] і сама зробила багато чудових статуй для оздоби стін (Коч., II, 1956, 98);

Багатовікові традиції та досвід поколінь дозволили майстрам [Гуцульщини] виробити багато способів художньої оздоби шкіряних виробів (Нар. тв. та етн., 12, 1966, 66).