озвіріти
ОЗВІРІ́ТИ, рі́ю, рі́єш, док.
1. Стати жорстоким, лютим, подібним до звіра.
Скоро під шомполами показалася кров, і гетьманець зовсім озвірів: — Дужче! Дужче! — ревів він (Багмут, Опов., 1959, 24);
— В Сокілці сходку, кажуть, порубав [Махно], в Галещині — сестер милосердних. — Озвірів уже, видно, зовсім. На жінок беззахисних шаблю підняв (Гончар, II, 1959, 240).
2. Дуже розгніватися, розсердитися; розлютитися.
Бугорський одразу озвірів,.. вхопив Тарасового кашкета, швиргонув Тарасові в лице (Вас., II, 1959, 376);
— Тебе заціпить сьогодні чи ні? — озвірів Тимко (Тют., Вир, 1964, 19);
// Набирати звірячого, злобного виразу (про обличчя, очі).
3. Утратити людську подобу, стати схожим на звіра.
Я не хочу на світі завадою буть, Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть — Радше темную ніч, аніж світло зустріть! (Фр., XI, 1952, 48).
Значення в інших словниках
- озвіріти — озвірі́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- озвіріти — -рію, -рієш, док. 1》 Стати жорстоким, лютим, подібним до звіра. 2》 Дуже розгніватися, розсердитися; розлютитися. || Набирати звірячого, злобного виразу (про обличчя, очі). 3》 Утратити людську подобу, стати схожим на звіра. Великий тлумачний словник сучасної мови
- озвіріти — ОЗВІРІ́ТИ, рі́ю, рі́єш, док. 1. Стати жорстоким, лютим, подібним до звіра. [Вартовий:] Голова полкового комітету натравив, а люди наші за війну озвіріли, побили гармоніста Ваську (О. Корнійчук). 2. Дуже розгніватися, розсердитися; розлютитися. Словник української мови у 20 томах
- озвіріти — I. ЛЮТУВА́ТИ (бути в стані крайнього роздратування, гніву; дуже сердитися); ЛЮТИ́ТИСЯ, ЛЮТУВА́ТИСЯ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ, РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, РОЗ'Я́ТРЮВАТИСЯ, БІСНУВА́ТИСЯ, ЗВІРІ́ТИ, СКАЖЕНІ́ТИ, ШАЛЕНІ́ТИ, ШАЛІ́ТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИСЯ, НАВІЖЕНІ́ТИ, НАВІСНІ́ТИ... Словник синонімів української мови