1. Словник української мови в 11 томах

омана

ОМА́НА, и, ж.

1. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний.

Що се? У сьому глухому закутку Бессарабії — пісня моєї країни? Чи не омана се, чи не хвороблива часом уява моя викликала галюцинацію слуху?.. (Коцюб., І, 1955, 178);

Спочатку він думав — то омана. Але юрти були справжні, їх можна було навіть торкнути рукою (Рибак, На світанку, 1940, 18);

// Марні надії, сподівання; ілюзії.

— Не треба ілюзій, не треба омани, — сердилась на себе Раїса (Коцюб., І, 1955, 325);

Її враз урятують, її не засмокче трясовина… Дика радість спалахувала в серці. Але це була омана (Донч., III, 1956, 82).

2. Стан людини, коли вона помилково сприймає що-небудь уявне за дійсне.

Може, прокинуся хутко з сеї примари-омани десь на безлюднім просторі і без надій на життя?.. (Л. Укр., І, 1951, 309);

Зникає люта омана від того співу, як од могучого заклинання, вітром розлітається… (Вас., II, 1959, 25).

3. Те саме, що обма́н 1.

Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани, але до скону їй служив без зради, без омани (Л. Укр., І, 1951, 318);

Лешнер ясно почував оману, але в чому тут справа — зрозуміти не міг (Собко, Запорука.., 1952, 40).

◊ Вво́дити (ввести́) в ома́ну див. вво́дити.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. омана — ома́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. омана — Міраж, ілюзія, мариво, г. злуда; (хибне уявлення) зап. заблуд; (нечесність) ОБЛУДА, обман, р. обдур. Словник синонімів Караванського
  3. омана — -и, ж. 1》 Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний. || Марні надії, сподівання; ілюзії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. омана — ОМА́НА, и, ж. 1. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний. Що се? У сьому глухому закутку Бессарабії – пісня моєї країни?... Словник української мови у 20 томах
  5. омана — пуска́ти / пусти́ти ману́ (в ві́чі). Обдурювати, змушувати вірити в що-небудь нереальне. — Ходімо разом,— гукають перші.— Куди? — Та до пана ж. Волі правити.— Ідіть, коли його (пана) самого вже правцем поставило,— хтось одказав. Душ з п’ять зареготало. Фразеологічний словник української мови
  6. омана — ІЛЮ́ЗІЯ перев. мн. (нездійсненна мрія, необґрунтовані сподівання), ОМА́НА, ФАНТА́ЗІЯ перев. мн. — Не треба ілюзій, не треба омани, — сердилась на себе Раїса (М. Словник синонімів української мови
  7. омана — Обма́на і ома́на, -ни, -ні ома́на і обма́на, -ни, -ні, -ною; ома́ни, ома́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. омана — Ома́на, -ни ж. 1) Обманъ зрѣнія, миражъ, призракъ. 2) Заблужденіе. Журба світу сього і омана брацтва входять і глушать слово. Єв. Мр. IV. 19. Не кидайтесь ви на ту оману городянську, котора вже тисячу років кози в золоті вам показує. К. (О. 1861. II. Словник української мови Грінченка