1. Словник української мови в 11 томах

орбіта

ОРБІ́ТА, и, ж.

1. астр. Шлях руху небесного тіла, штучного супутника землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі (Коцюб., II, 1955, 222);

Шлях, що його описує Земля навколо Сонця, називається її орбітою (Астр., 1956, 33);

Опір земної атмосфери викликає гальмування супутника. Орбіта його при цьому змінює свої розміри і форму (Рад. Укр., 14.XI 1957, 3).

2. перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь.

Чим далі, тим все ясніше стає, що події розгортаються незалежно від його [Врангеля] бажань і прагнень, що влада його як вождя замість того, щоб ширитись, навпаки, звужується, все менше залишається людей в її орбіті (Гончар, II, 1959, 380);

Коли потрапив [Шафорост] в орбіту знатних, йому сяйнуло славою, почестями, а за славою прибуло і влади (Баш, На.. дорозі, 1967, 67);

Боротьба загострювалася, в її орбіту втягувалися все нові й нові люди (Гур., Життя.., 1954, 339).

3. анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка.

Широкі брови в нього.. чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі, вдумливі очі (Шиян, Баланда, 1957, 39).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. орбіта — орбі́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. орбіта — (плянети) шлях; (діяльности) сфера, межі; АН. очна ямка. Словник синонімів Караванського
  3. орбіта — [оурб’іта] -тие, д. і м. -т'і Орфоепічний словник української мови
  4. орбіта — -и, ж. 1》 астр. Шлях руху небесного тіла – штучного супутника Землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла. Орбіта Юпітера. 2》 перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь. 3》 анат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. орбіта — ОРБІ́ТА, и, ж. 1. астр. Шлях руху небесного тіла, штучного супутника Землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі (М. Словник української мови у 20 томах
  6. орбіта — орбі́та (лат. orbita, від orbis – коло) 1. Траєкторія руху одного небесного тіла або космічного корабля, апарата відносно іншого. 2. Очна ямка, кісткова порожнина, в якій міститься очне яблуко. 3. Переносно – коло, сфера дії, поширення чого-небудь. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. орбіта — виво́дити / ви́вести на орбі́ту кого. Створювати комусь необхідні умови для досягнення успіхів у чому-небудь. Небагато хто знає, якою ціною це дається — вивести спортсмена на найвищу орбіту (З газети). Фразеологічний словник української мови
  8. орбіта — ОРБІ́ТА анат. (заглибина, в якій міститься очне яблуко), ОЧНИ́ЦЯ, О́ЧНА Я́МКА, О́ЧНА ЗАПА́ДИНА рідко. Аркан туго стягнув шию (Остапа). Очі мало не вилізли з орбіт (О. Словник синонімів української мови
  9. орбіта — Орбі́та, -ти, -ті; -бі́ти, -бі́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)